четвер, 30 червня 2016 р.

365 років тому відбулася битва під Берестечком


      

У неділю за 10 тижнів після Пасхи (цього року це 3 липня) активісти козацького руху України відзначають день пам’яті битви під Берестечком 1651 року – найбільшої за кількістю учасників баталії Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
"Битва під Берестечком – прилад героїзму українського козацтва" - під такою назвою у міській центральній бібліотеці відбулася історична година , на якій присутні ознайомилися з цікавими фактами цієї історичної події..Битва під Берестечком є без заперечення однією із героїчних сторінок нашої історії. І подвиг наших предків, які у тодішніх важких умовах виборювали незалежність, ми повинні пам’ятати. Окрім того, варто зауважити, що негативні наслідки цієї битви для козаків були швидко «заліковані». Польща не зважилась продовжувати війну і розпочались переговори, які завершились невигідним для України Білоцерківським миром, підписаним 28 вересня 1651 року. Втім, цей мирний договір не був ратифікований і сеймом Речі Посполитої.  А вже 2 червня 1652 року, у битві під Батогом, військо Богдана Хмельницького завдало нищівної поразки армії Речі Посполитої

 

 


28 червня 2016 року відзначалась 75-та річниця заснування УПА «Поліська Січ».


       Піонером української боротьби з нападниками став виходець з нашого романтичного Полісся, Отаман Тарас Бульба-Боровець.

Тарас  Дмитрович Боровець, за деякими даними — Максим, Тарас Ристриченко, Байда, Бульба Тарас,  народився 9 березня 1908 року в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області в  багатодітній  сім'ї.

      З чотирнадцяти років працював в каменоломні. В 1930 році він відбував військову повинність у польській армії.

        Із спогадів самого поліського отамана відомо, що він одружився у 1931році з Анною Опоченською, дочкою чеського колоніста з Луцька.


      Вирішальну ж роль у залученні Тараса Бульби-Боровця до політики відіграв сотник Василь Раєвський. Він у 1932 році познайомив Боровця з полковником колишньої армії УНР Іваном Литвиненком.

     Полковник Литвиненко розгледів у ньому організаторські здібності й залучив до виконання своїх завдань. Саме за його дорученням Тарас декілька разів нелегально переходив кордон з СРСР. Там він на власні очі побачив організований більшовиками голодомор українського народу, Враження від побаченого Тарас Боровець описав у творі в п'яти томах — «Людоїди». Його було опубліковано під псевдонімом «Ристриченко». Тоді як на  Західних землях України більшовики арештовували і масово винищували українських патріотів,Тарас Бульба переходить німецько-совецький кордон біля Влодави, пробивається на рідні місця на поліссі і гуртує поліщуків на боротьбу з окупантами, очолюючи партизанські відділи Поліської Січі в м.Олевську.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   У серпні 1941 року загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли у містечко Олевськ. В Олевську було запроваджено українське управління, зорганізовано міліцію, сформовано Українську повстанську армію «Поліська Січ». З середини серпня до середини листопада 1941 року Олевськ був столицею вільної української «республіки» з новими назвами вулиць, яка увійшла в історію під назвою Олевська Республіка.
      В лютому 1942 р. повстанські загони на чолі Бульби-Боровця діяли в Костопільському та інших районах. В березні-квітні 1943р. він  вів переговори з штабом УПА-Північ, однак пропозицію про входження його відділів в єдиний повстанський рух Бульба-Боровець відхилив.

      В липні 1943 року Т.Бульба-Боровець підписав наказ про перейменування УПА в Українську Народну Революційну Армію, і створив спільно з І. Мітрингою Українську Національно-Демократичну Партію. 18-19 серпня 1943 р. УНРА була роззброєна частинами Української Повстанської Армії.

У листопаді 1943 року передбачаючи швидкий крах нацистів та насування нового окупанта Черовоної Армії, Тарас Бульба-Боровець поїхав до Берліна. Метою цього візиту була спроба домовитись із німцями про можливість використання полишеної ними в Україні зброї та визволити з ув'язнення Степана Бандеру, що мав би покласти край необдуманим діям Миколи Лебедя та пришвидшити формування справжньої УПА. Однак німці заарештовали Бульбу-Боровця та ув'язнили його в концтаборі Заксенгаузен в камері №77. Зовсім неподалік, в камері № 73, перебував Степан Бандера. У серпні 1944 р. Тарас вийшов на волю.

        Після розгрому фашистів перебував у еміграції в Західній Німеччині. 3 1948 р. жив як емігрант у Канаді. Організував і був провідником Української Національної Гвардії, організатором і співробітником видань „Бюлетень Головної Команди УНГ", органу УНГ «Меч і воля», вишкільних зошитів „Військова справа", летючок „Залізний заслон" тощо.

Впродовж 1953-1954 рр. відвідав столиці Англії, Франції, США, канадське місто Монреаль, у яких компактно проживала значна частина емігрантів з України. Там виступає з доповідями, присвяченими вивченню та аналізу історії повстанського руху в Україні. Переїхавши в 1956 році в США, став організатором і керівником Союзу Ветеранів Українського Резистону (СВУР).Своєрідним підсумком життєвого шляху Тараса Бульби-Боровця стала його книга "Армiя без держави. Слава i трагедiя українського повстанського руху. Спогади", в якій він досліджує славні і трагічні сторінки історії українського повстанського руху
        Тарас Бульба-Боровець не жалів свого здоров’я, ні свого життя, борючись за таку Україну Він сотні разів дивився смерті в вічі, відбув польський  і німецький концтабори, пережив муки й знущання за тУкраїну, в якій мов у дзеркалі,  відбивалися в широкий діапазон української вільної душі, християнськї чесноти, вільна воля, любов, щирість, лагідність і доброзичливість.
     З нагоди 75-ї річниці заснування УПА "Поліська Січ" в бібліотеці проведено історичну годину "Сторінки , непрочитаного життєпису", в якій взяли участь користувачі бібліотеки.