Голодомор 33-го

…І от приходить тридцять третій рік,

Його проклятим називають люди.

В коморах, в клунях, кожен кут, засік,

Мітла червона вимела усюди.

В колгосп погнали коні  та воли,

Вози, плуги і борони забрали,

Одних людей на північ повезли,

А інших смерть голодна доконала…

                                                   (А.Легіт «Пекло земне»)

Тривалий час факт голоду в Україні замовчувався.У продовж останніх років з’явилося чимало газетних і  журнальних публікацій, монографій , наукових праць, автори яких по різному тлумачать першопричини й наслідки голодомору.

Бібліотека пропонує користувачам підбірку книг "Голодомор 1933. Дзвони пам'яті".

У книгах вміщено свідчення тих, хто пережив одну з найжахливіших трагедій в історії людства – голодомор-геноцид 1932–1933 pp., спрямований на винищення українського народу.

Одним із найвагоміших результатів діяльності з дослідження голодомору є Націона́льна кни́га па́м'яті же́ртв Голодомо́ру 1932–1933 рокі́в в Украї́ні, видана на замовлення Українського інституту національної пам'яті (УІНП) у 2008 році до 75-х роковин трагедії.

До 18 регіональних томів внесено понад 13 тис. населених пунктів і включено імена 882510 мешканців України, що померли від голоду у 1932—1933 роки.

Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.       

—

День Гідності та Свободи.

Сьогодні ми відзначаємо річницю Ревоюції Гідності, яку розпочав Євромайдан. 21 листопада 2013 року увечері на Майдані в Києві почали збиратися українці, щоб виявити свій протест на відмову В.Якуновича підписати Угоду про асоціацію з ЄС.

На майдан Незалежності прийшло  близько двох тисяч людей. Саме тоді, у перший день протесту, народилося гасло «Україна – це Європа!».    

В ніч на 1 грудня відбувся силовий розгром студентів і народний супротив  набув масового характеру. На мітинги почали виходити сотні тисяч українців по всій країні. Основною рушійною силою на Майдані була молодь і студентство. Саме молодь розбудила країну, саме вона стала каталізатором Майдану. Але Революція гідності змінила кожного з нас. Ми хочемо  жити і працювати як європейці:  Хочемо мати багату, розвинену  державу, в якій цінять знання,  розвивають науку і економіку, впроваджують іновації, зберігають традиції, допомагають бідним, інвалідам і сиротам, дотримуються толерантності, поважають один одного і  щодня пам'ятають про тих, хто віддав своє життя за кращу Україну — за таку Україну, про яку усі ми мріємо...

21 листопада 2013 року назавжди змінило історію українського сьогодення. Саме в цей день вперше почались мирні протести за євроінтеграцію. Сотні людей, а згодом уся свідома нація, повстали проти чинного режиму президента-втікача в надії змінити державу на краще.

Євромайдан – це знакова подія для українців. Його початок ознаменував прагнення створити справді європейську країну без корупції, брехні та політичних ігор. Суспільство зробило перший крок до Європи та показало рішучість своїх намірів. На жаль, українці заплатили за Майдан велику ціну...

Читайте також: Як у Києві відзначатимуть 4 річницю Євромайдану

Події Революції Гідності згуртували не тільки націю, але й митців. Музиканти, натхненні Майданом, записали низку пісень, а літератори один за одним публікували свої книги, в яких висвітлили події крізь призму власного сприйняття. Не обійшов увагою вплив Революції Гідності й кіноіндустрію. Українські фільми, які досі не славились популярністю за кордоном, тепер збирали овації на світових прем'єрах. Відтак світ українського кіно поповнився популярним жанром – документалістикою.

1. "Зима у вогні: боротьба України за свободу"

Режисером документального фільму став ізраїльтянин Євген Афінеєвський, який на запрошення свого друга приїхав до Києва в розпал Революції гідності. Спільно з 28 операторами чоловік упродовж 93 днів брав інтерв'ю в активістів, медиків, відомих митців, священиків. Фільм відтворив не тільки історичні події Євромайдану, але й думку та настрої людей різних поколінь, соціального та політичного статусів.

Читайте також: В Києві розпочались пам'ятні заходи з вшанування Героїв Небесної Сотні

Дебютувало кіно на Венеційському кінофестивалі 3 вересня 2015 року. Після оприлюднення документальний фільм отримав схвальні відгуки критиків, завоював приз глядацьких симпатій на Міжнародному фестивалі в Торонто та був номінований на премію "Оскар".

Трейлер до фільму "Зима у вогні: боротьба України за свободу"

2. "Усе палає"

Фільм був створений дебютантами в кіноіндустрії – Олександром Течинським, Олексієм Солодуновим і Дмитром Стойковим. Троє режисерів по-своєму відтворили протистояння активістів на Євромайдані. Документальна стрічка показує, як мирний протест у Києві перетворився на кровопролитне зіткнення.

Цей фільм – не про революцію, яка змінила Україну. Не зовсім про неї. Скоріше, він показує універсальний зразок особливого виду повстань – тих, які закінчуються кровопролиттям,
– зазначили творці фільму.

Кінострічка принесла режисерам визнання. Зокрема, на фестивалі DOK Leipzig у Німеччині роботу українців визнали найкращим східноєвропейським документальним фільмом.

"Усе палає": анонс фільму

3. "Зима, що нас змінила"

Цикл документальних фільмів від телеканалу "1+1" складається із 7 частин. Автори намагались зібрати всі кадри подій на Майдані та в повному обсязі відтворити Революцію Гідності. Відтак в кінострічці йдеться про смерть Сергія Нігояна та Небесної Сотні, про бої на Грушевського, пожежу в Будинку профспілок, Автомайдан та резиденцію Януковича.

Читайте також: Верховна Рада надала постраждалим на Майдані статус учасника бойових дій

"Це історія про тих, хто загинув за свободу і за власну державу. Досі невідомо, скільки людей насправді входить до "Небесної сотні"… Це не тільки ті, кого вбили в центрі української столиці в кінці лютого. Це також і всі ті, хто виступив проти режиму в різних куточках країни, а потім пропав безвісти чи був замордований з самого початку Євромайдану", – зазначили автори проекту.

"Зима, що нас змінила" – анонс до циклу документальних фільмів

4. "Жіночі обличчя революції"

Кінострічка режисера Наталії П'ятигіної відтворює долі жінок на тлі Революції Гідності. До документального фільму ввійшли історії 5 українок, не знайомих між собою, проте їх об'єднує одне – Євромайдан.

Це мати, яка виховувала свідомого сина, а виховала Героя Небесної Сотні. Дружина, яка стояла на лінії вогню пліч-о-пліч зі своїм чоловіком. Дівчина, яка закохалася в простого хлопця, а втратила героя. Жінка, яка перетворилася на воїна. Мати, яка опинилася зі своїм сином по різні боки барикад,
– йдеться в анонсі фільму.

Трейлер до фільму "Жіночі обличчя революції"

5. "Євромайдан. Чорновий монтаж"

Це збірка короткометражних фільмів молодих режисерів. Кожен із авторів по-особливому висвітлив події на Майдані, показавши різні сторони Революції Гідності.

Це фільм про три місяці революції, від обуреного протесту до народного єднання, від каструль на голові до кийків і бронежилетів. Від ейфорії перемоги до оплакування загиблих Небесної Сотні. Революція, як вибух пробудженої гідності, як ейфорія свободи, як біль усвідомлення ціни, як народження новітньої історії України,
– йдеться в повідомленні творців фільму.

Кінострічку показали у Швейцарії, Грузії, Угорщині, Литві, Чехії, Канаді, Швеції і навіть в Росії. На фестивалі в чеському місті Їглаві фільм отримав нагороду "Срібне око".

EUROMAIDAN. ROUGH CUT trailer from Roman Bondarchuk on Vimeo.

Трейлер фільму "Євромайдан. Чорновий монтаж"

https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy

Андрію Малишку - 105.

Поети вмирають, як птиці, –

В польоті, у небі мрій…

Тому, мабуть, сниться і сниться

Жайвором в небі Андрій...

 

Поети – це скарби народні – 

Не лірики, ні! Сурмачі!

І линуть в майбутнє сьогодні

Пісень його дивні ключі.

                           (Микола Нагнибіда)

Так  воістину стали  народними в найповнішому розумінні цього слова

Малишкові пісні. І насамперед це – «Пісня про рушник», яку народ

усе-таки називає по-своєму, любовно, «Рідна мати моя…» – гідний пам’ятник

Вкраїнській Матері, який вдячний син звів на віки вічні. 

АндрійСамійлович Малишко  залишив нам багато віршів, які увійшли до збірок:

«Батьківщина» (1936), «Лірика» (1938), «З книги життя» (1938), «Народження

синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди» (1940), «Березень

(1940), «Зореві дні» (1940), «Жайворонки» (1940).  він написав поеми"Трипілля",

«Ярина», «Кармалюк». За своє життя поет видав близько сорока збірок. Не всі

вони мають однакову художню цінність. Але найголовніше те, що в українську

літературу Андрій Малишко увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже

давно сприймаються як народні.

Народився Андрій Малишко 14 листопада 1912 року в селі Обухові Київської

області, в родині шевця.Його дитинство було нужденне, але освітлене родинною

злагодою і материнською ласкою, наукою шляхетних вчителів.

У 1927 р., закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської

медичної профшколи.А в 1932 р. Андрій Малишко закінчує Київський Інститут

народної освіти, їде на Житомирщину, і працює вчителем літератури в м.

Овручі. Згодом, після служби в армії, з 1935 р. він працює журналістом у м.

Харкові в газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі

«Молодий більшовик».

Сформувався Андрій Малишко як поет в роки Другої Світової війни. Писав

вірші, балади, героїчні пісні й ліричні сповіді, але пісню любив із самого

дитинства, ніколи з нею не розлучався, саме вона надихала його на створення

поезій, які він часто писав, уже вчуваючи чарівну мелодію.

Свої перші пісні поет написав на пропозицію Олександра Довженка ще в період

ранньої творчості до кінофільму «Щорс», зокрема пісню «Гей, за Десною люди

еселі.»Малишко співпрацював з композиторами Левом Ревуцьким, Пилипом

Козицьким, Олександром Білашем, Сергієм Козаком, Андрієм Штогаренком,

Михайлом Вериківським. Але особливо плідною, починаючи з 1949 року, була

співпраця з Платоном Іларіоновичем Майбородою. Вони спільно написали

понад 30 пісень, котрі полюбились слухачеві, зокрема: «Київський вальс», «Ми

підем, де трави похилі», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Вчителько моя»,

«Журавлі», «Пісня про рушник», «Білі каштани» та інші.

Уся пісенна спадщина поета є надзвичайно багатогранною. Їй притаманний

глибокий ліризм в оспівування найсвітлішого почуття – кохання, живої краси

рідного краю, його природи, філософські узагальнення та глибокі роздуми над 

людською долею.

У 1944 – 1974 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». Був депутатом Верховної Ради УРСР.  У 1946 році поет, як член делегації українських діячів культури, побував у США та Канаді. Останні 15 років свого життя поет прожив у шлюбі з відомою поетесою Любов’ю Забаштою в Кончі-Озерній. За вісім днів до смерті тяжко хворий поет в лікарні пише свій останній вірш «Чому, сказати, й сам не знаю», котрий живе в народі як пісня «Стежина».
Помер Андрій Самійлович Малишко 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ і його скроні, як і його останні вірші, були молодими. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

В міській центральній бібліотеці відбувся літературний вечір “Андрій Самійлович Малишко: рушник його долі” до відзначення 105-річчя з дня народження письменника.  На вечорі  звучали  пісні на вірші Андрія Малишка: “Стежина”, “Вчителько моя”, “Ми підем, де трави похилі”, “Білі каштани”, “Київський вальс”. Працівники бібліотеки підготували книжкову виставку “Андрій Малишко в серцях українців”, декламували вірші, демонстрували