Вели́кдень - найдавніше християнське свято, головне свято богослужебного року, що встановлено на
честь Воскресіння Ісуса Христа.
Старозавітна Пасха — Песах
святкується на честь виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі, перехід
від рабства до свободи. Воскресіння Христове — це перехід від смерті до
життя, звільнення нас від тягаря гріхів, це вихід, перехід людини з рабства
гріха, зла до свободи любові, добра.
На теренах України святкувати Великдень, як Воскресіння Ісуса почали ще
наприкінці першого тисячоліття, із запровадженням християнства. Обидва свята
збігалися у часі (весна, рівнодення) і стосувалися відродження життя і надій. З роками
чужорідне свято стало частиною місцевої культури, замінивши місцеві звичаї та
адаптувавши місцеві обряди й атрибутику.
Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці, і Воскресіння
супроводжувалося великим землетрусом: янгол
небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці
Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахучими
оліями, аби за звичаєм намастити ними тіло Ісуса, але побачили відвалений
камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з'явився янгол і сповістив про
Воскресіння Господнє.
Українські великодні звичаї 
Наразі дослідникам досить важко розібрати, які саме великодні обряди коли
виникли, і за яких обставин. З християнською великодньою обрядовістю
змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця.
Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково
перемандрувала у Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, оскільки
припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості».
У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX—XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на
одному, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що
приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження.
Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його
і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв «цього дня все
веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основніших ідей
весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, на кшталт того, що «під
Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить».
Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає
опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають
«Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі
обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових
пасхальних страв: пасок,
крашанок, ковбас, хрону та інших страв (залежно від
місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками,
барвінком і свічками.
Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».
Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник,
полин,
хрін, сіль та вино,
баранчик — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений
у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.
Відомі також такі звичаї: перед тим, як з'їсти свячене самому, господар
(ґазда) йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався (цілувався) з
нею, сповіщав «Христос воскрес!», а хтось із присутніх
відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався
тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи
корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний,
так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад, пасіку,
город, відповідно примовляючи.
Нарешті, всі входили до хати,
де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум
так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються». У кого була
дівчина на виданні, клали їй паску
на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу
дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як
паска скоро росте»[14].
Після розговин молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні
забави — веснянки, також гагілки або гаївки
у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці,
що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день,
сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його
щаслива душа
піде просто до неба, бо того дня «небо отворено». Після розговін починали
дзвонити на дзвіниці, а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива
і буде в нього найкраще збіжжя.
Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.
Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат
водою.
Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед інших великодніх звичаїв
відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги
церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від
усяких нечистот на добрий врожай.
Цей вогонь
вважається святим і мусить сам згаснути.
Також цей день називають Світлий Понеділок. За древнім повір'ям, треба
спостерігати за погодою в понеділок — наприклад, якщо понеділок дощовий,
то можна очікувати і дощове літо.
Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною
«на гробках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць,
кості зі освяченого м'яса, освячену сіль тощо. Виливають і чарку горілки:
«Їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об
могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.
У деяких селах Буського району Львівщини збереглася традиція святити паску в
кошиках не із лози, а із соломи.
Значну увагу також приділяють прикметам Великодню. Наприклад, якщо ніч
напередодні Христового Воскресіння буде зоряною — це до гарного врожаю.
Якщо бачили уві сні перед Великоднем померлих родичів — вважалось, що весь
наступний рік не будуть хворіти. А якщо під час хресного ходу не згасла
свічка — рік буде щасливим.
