25 лютого - 147 років від дня народження Лесі Українки.

Лариса Косач – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її вірші вчать ще змалку, тож здавалось би, що ми знаємо про цю поетесу все. Адже про неї завжди багато говорять, багато пишуть, багато дискутують… Принаймні, однозначно більше, ніж, скажімо, про її маму – ще одну визначну поетесу Олену Пчілку. Та насправді ми зовсім не знаємо Українки. Тож зараз я спробую трішки пролити світла на життєві таємниці феномену, який можна назвати «Ucrainka incognita». Мало хто знає, але якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індіго. А, може, вона такою і була? В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську,французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.

Мало хто знає, але попри вище сказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою. Леся мала ще старшого брата, Михайла. Їх в сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5-го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи характер самої Пчілки. Її боялись навіть чоловіки, а Євген Чикаленко казав: «Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає».

Мало хто знає, але свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

Мало хто знає, але Леся Українка ввела в нашу мову такі слова як «напровесні» та «промінь»? І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь» аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.

Мало хто знає, але Сергій Мержинський, кому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю.  Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Українка йому освідчилась, холодно відповів «Ні…». Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І, навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватись про інакшу жінку, яку він насправді кохав.  

Мало хто знає, але хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.

Мало хто знає, але існує астероїд, названий на честь поетеси. Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року. Мало хто знає, але в останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.

Джерело: http://spadok.org.ua/lesya-ukrayinka/10-vrazhauchych-faktiv-pro-lesu-ukra-nku-yaki-malo-komu-vidomi

Міжнародний день рідної мови.

Українська моя рідна мово,

В кожнім слові твоїм - цілий світ!

Бачу барви у нім веселкові

І калини червоної світ!

А ще небо блакитне, бездонне,

І Ярило, й пшеничні поля,

Плескіт рік, шум гаїв невгамовний -

Вся моя українська земля!

Рідна мова - це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

За рішенням ЮНЕСКО 21 лютого всі народи землі  відзначають     Міжнародний  день  рідної  мови. Його святкують з 2000 року. Саме так вчені-лінгвісти намагаються привернути увагу людей щодо володіння рідною мовою. На сьогоднішній день людство розмовляє на семи тисячах мов. А кожні два тижні одна з них зникає. А зникає мова – перестає існувати й народ!

Міська центральна бібліотека та бібліотека-філія №1 спільно з «Дубенським вищим художньо-професійним училищем провели свято мови «Бережіть та шануйте рідну мову», на якому звучали вірші та пісні про українську мову. Письменниця Любов Пшенична читала свої вірші, присвячені рідній мові та наголосила на тому, що кожен повинен любити та пишатись своєю мовою. 

Завідуюча бібліотекою закладу Жанна Ожерельєва зачитала бувальщину «Рідна мова». Присутні переглянули відеоролик «Цікаві факти про українську мову».

Зараз  це  свято  крокує  по  всій  планеті, і кожен  громадянин  будь-якої  країни ще більше відчуває свою  приналежність до  свого  народу, народності,  нації. Мова – це великий  скарб, який треба шанувати, берегти  і  розумно  збагачувати.                                                                                                                                

«Доля – неволя, а думи – як хмари…»

Ці рядки з вірша «Мрії» Василя Галети чимось нагадують слова Т. Шевченка «У кожного своя доля і свій шлях широкий». В одного вона заквітчена і барвиста, а шлях встелений радістю і щастям, а в іншого - важка і терниста, а на шляху смуток і печаль. Такою нелегкою і невеселою склалася доля нашого поета – політв’язня  Василя Федоровича Галети. У січні цього року йому виповнилося б 90 років. Народився і виріс у селі Кривуха, що поряд із містом Дубно, в 14 років під час Другої світової війни попав у фашистську неволю, потім воював, мав бойові нагороди. Після війни навчався у Дубенському педагогічному училищі, де прямо з уроків його забрали і заарештували, а далі вирок - 25 років  ув’язнення. Там, за Полярним колом, прийшлось пережити різні випробування. Після смерті Сталіна Василь Галета повернувся до рідної домівки, але вже навчатись було ніколи, працював шофером на Дубенській фабриці художньої галантереї.

За життя поета не було видано жодної книги. В 90-х роках посмертно випущено дві книжечки Василя Галети «Невольничі струни  (вірші з-за колючого дроту)» та «Етап», за редакцією Миколи Пшеничного. І ще вийшла одна книга в перекладі на російську мову Віктором Того.

90-річчю від дня народження Василя Федоровича Галети присвячений урок пам`яті «Очі й душу дроти обтягнули…», який відбувся в приміщенні Дубенського педагогічного коледжу РДГУ і був підготовлений Дубенською організацією Національної Спілки письменників України, педагогічним коледжем РДГУ та центральною міською бібліотекою. 

Про життєвий і творчий шлях Василя Галети розповів Микола Пшеничний.

Вірші поета декламували студенти Дубенського педколеджу Іванна Семенюк, Віталій Скоропляс, Надія Гурин. Протягом заходу діяла літературно-газетна виставка «Невольничі струни».

Учні переглянули документальний фільм до ювілею поета із серії «Скарби заповідника» (https://www.youtube.com/watch?v=-9TMtustnwI).

20 лютого - День героїв Небесної Сотні

День відзначається щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні».

Саме в ці дні, чотири роки тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею», а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача...», яка стала українським народним реквіємом.
Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Окрім українців, жертвами режиму Януковича стали білоруси, вірмени та грузини. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську Незалежність – до Небесної Сотні.
104 Героям Небесної Сотні Президент України Петро Порошенко посмертно присвоїв звання Героїв України, а троє іноземців - громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи.Із сайту: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2406419-sogodni-v-ukraini-den-geroiv-nebesnoi-sotni.html

 В бібліотеці діє викладка книг "Ми вічні сини твої. Україно".

День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Відповідно до Указу Президента України від 11.02. 2004 року, 15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Цей день не випадковий. Він приурочений до річниці виведення військ СРСР з Афганістану.  З 1979 року до 1989 року близько ста п’ятдесяти тисяч українців пройшли через горнило «афганської війни».

Вшановують в Україні і всіх тих, хто брав участь в інших війнах. Зараз у Збройних силах України служить близько 2 тисяч офіцерів і прапорщиків, які брали участь в афганській війні, близько 20 тисяч військовослужбовців, які виконували інтернаціональний обов’язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, на острові Куба та в багатьох інших “гарячих точках”
До цієї події в міській центральній бібліотеці підготовлено книжкову виставкау"Афганістан болить в моїй душі".

"НОВЕ БРИТАНСЬКЕ КІНО"

В рамках проекту "Артхаус Клуб" з 21 грудня до 28 лютого в Україні проходить фестиваль "НОВЕ БРИТАНСЬКЕ КІНО", де пропонується перегляд сучасних фільмів у своєму місті.

Дубенська міська центральна бібліотека прийняла участь у фестивалі і транслювала у приміщені бібліотеки 13 і 14 лютого  фільми "Я, Даніел Блейк" та "Моллі Мун і чарівний підручник гіпнозу".
Деніел Блейк  із однойменного кінофільму – 59-річний столяр, який через хворобу втрачає можливість заробляти на життя і змушений звернутися по соціальне забезпечення. У коридорах держустанови він зустрічає матір-одиначку Кеті та двох її маленьких дітей. Для Кейті єдиний шанс уникнути життя у жалюгідній комірці у лондонському гуртожитку для безпритульних – заселитися до соціального помешкання на іншому кінці країни. Деніел і Кеті розпочинають двобій із абсурдною бюрократичною системою, яка аж ніяк не полегшує життя громадян Великої Британії. Фільм удостоєний  найвищої нагороди  Каннського  кiнофестивалю у 2016 році - "Золотої пальмової гiлки".

Фільм  "Моллі Мун і чарівний підручник гіпнозу"- переможець фестивалю Чілдрен Кінофест у 2017році. Моллі Мун – сирота, що живе у притулку. Життя навкруги складно назвати щасливим – та одного разу все змінюється, коли до її рук потрапляє таємнича стародавня книга з гіпнозу. Моллі відкриває у собі дивовижну здатність – змушувати людей робити все, що вона забажає.

Вебінар з трудового законодавства

14 лютого міська центральна бібліотека долучилася до вебінару «Правове регулювання на ринку праці та функції Управління Держпраці у нагляді за дотриманням вимог трудового законодавства, профільна допомога у процесі децентралізації та становленні ОТГ»,  який відбувся у Рівненській обласній науковій бібліотеці, де  начальник Управління Держпраці у Рівненській області Юрій Наконечний та його заступник Наталія Карп’юк змістовно розповіли про зміни в трудовому законодавстві та надали відповіді на проблемні питання, які надсилали учасники вебінару.