День конституції України.

Наш погляд у майбутнім тоне,
До щастя зводяться мости…
Веди нас, Основний Законе,
До заповітної мети!

       Є дати, які укріплюють нації, виражають дух народу, символізують його славне минуле, сьогодення й майбутнє. До їхнього числа, безсумнівно, відноситься і День прийняття Конституції України, що відзначається щорічно 28 червня. Це одне із самих «молодих» свят сучасної України. У цей день ми віддаємо данину поваги символам держави, що пройшли довгий героїчний шлях.
       Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року, являє собою Основний Закон нашої держави, що створює підгрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні. Поява Конституції стала одним з етапів процесу державотворення, продовживши конституційні традиції, що мають витоки ще в конституції П.Орлика.              

      День прийняття Конституції України — свято волі, цивільного миру й доброї згоди всіх людей на основі закону й справедливості. До дня конституції України в бібліотеці проведено бесіду «Конституція моєї Батьківщини» та оформлено книжкову виставку «Основний закон нашої держави».

22 червня - День скорботи та вшанування пам'яті жертв війни в Україні

      У передсвітанкову пору 22 червня 1941 року світ ще не знав про початок найкривавішої з усіх воєн, а на українських теренах уже лилася кров. Бомбардувальники завдали ударів по Житомиру, Києву, Одесі , Севастополю та інших містах.

        Найбільш серйозним і важким уроком перших днів війни стало запізнення із приведенням  військ у бойову готовність. Армії Прикарпаття, особливо перші ешелони, не були вчасно виведені з районів дислокації і розгорнуті на передбачених рубежах. Неготовність військ прикордонних округів до відбиття ударів противника виявилося найважливішою причиною, що визначили невигідний для радянської сторони розвиток подій на початку війни.

       Понад 40 місяців палахкотіла на українських землі Велика Вітчизняна війна. Лилася кров, знищувалися матеріальні і культурні цінності, духовні надбання народу. На бій ішли мобілізовані і добровольці, чоловіки і жінки, робітники і селяни, комуністи і безпартійні, віруючі і атеїсти, люди різних поколінь, національностей і професій. На захист рідної землі стали всі: молодь, діти, люди похилого віку і навіть ті, кому вдалося пережити голодомор і сталінські репресії.  П'ять довгих років чорними круками долітали до знедолених українських сімей вісники смерті - "похоронки" 

       Події другої світової не перестають вражати силою народного руху, величчю подвигів мільйонів, що піднялися на захист своїх осель і родин. Для фронтовиків вона - у спогадах, ранах і нагородах, які дотепер знаходять своїх героїв. Для матерів, вдів і дітей, усіх тих, хто не дочекався рідних з далеких фронтів, вона  - у скорботі й надії дізнатися про місце їх загибелі та поховання. Про це написано тисячі книг, картин, симфоній , пісень,  створено кінофільмів та меморіальних комплексів. Однак тема героїзму в роки війни нескінченна. І пам'ять незгасна - вона у наших серцях

       До Дня скорботи та вшанування пам'яті жертв війни в Україні в центральній міській бібліотеці оформлено книжкову виставку "Сльоза зорі стоїть над обеліском", проведено  історичну годину "Ті дні у пам'ті народній" та огляд літератури "Слава тобі, переможець-солдат...".

         Неподалік міської центральної бібліотеки 22 червня під стінами Дубенської в'зниці дубенчани вшанували памєять жертв війни в Укрїъни  та помолились за людей, які загинули під час трагічних масових розстрілів 23-24 червня 1941 року. .Колектив біблотеки також прийняв участь у цьому заході.  

Іван Миколайчук - актор, сценарист, режисер.

      Іван Миколайчук був одним із 13-ти дітей у багатодітній селянській родині. Народився 15 червня 1941 року у селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області . З дванадцяти років хлопчик займався у сільському самодіяльному театрі. Закінчив Чернівецьке музичне училище, театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Уже студентом, навчаючись на кіноакторському факультеті київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого у майстерні Віктора Івченка, зіграв молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків», що і здобув нагороду "Срібний хрест" на міжнародному фестивалі у Аргентині. Знімався у цих кінофільмах, одночасно навчаючись на 2-му курсі. Далі були ролі у фільмах "Гадюка", "Анічка", "Пропаща грамота" та інші. Починаючи із фільму «Білий птах з чорною ознакою», крім акторської роботи, Іван Миколайчук спробував себе ще й як сценарист. Фільми «Тіні забутих предків» та «Білий птах з чорною ознакою» поєднали в собі  у ті роки талант іще одного майстра кіно – Юрія Іллєнка.

Вперше режисер Юрій Іллєнко себе спробував у фільмі «Криниця для спраглих» , сценарій якого написав Іван Драч. Цей фільм і фільм «Вечір на Івана купала» були заборонені на десятки років. Третій його фільм «Білий птах з чорною ознакою» був заборонений у 1978 році. Він широко транслювався в Токіо, Монреалі, Нью-Йорку, Парижі, Тегерані та  в інших містах, тільки не в Україні.  Після цього фільму творче життя Юрія Іллєнка, Івана Миколайчука та його творчих побратимів різко змінилось на гірше.

   Постійні неприємності, заборони творчих задумів, "табу" на фільми зіграли не останню роль у долі Івана Миколайчука. Цілковито віддаючи себе роботі, він поступово втрачав зір, часто лікувався. Через тривалу хворобу та тривалі переслідування рідкісний талант митця не був розкритий у всій його повноті й багатогранності. В серпні 1987 року його не стало.    

Пам'яті Івана Миколайчука. з нагоди 75-ї річниці від дня народження було присвячено перегляд фільмів  «Білий птах з чорною ознакою» https://www.youtube.com/watch?v=NQ_OdBCBQyY  та "Недокошений лан." https://www.youtube.com/watch?v=tPCXBpeVUt8