День Скорботи

22 червня – День Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні

Друга світова війна забрала життя близько 8-10 млн українців.

22 червня 1941 року незважаючи на таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) і тісне військово-економічне співробітництво між Німеччиною та СРСР, нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря.

День скорботи встановлено в Україні «…з метою всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…» згідно з Указом Президента України «Про День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 р. № 1245/2000. Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв перемогу в цій жахливій війні.

Сьогодні, потерпаючи від кривавої військової агресії на сході країни, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки. Кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.

Схиляємо голови перед мужністю і нескореністю нашого народу, який знайшов у собі сили вистояти і вижити, який піднявся на бій і переміг у героїчній боротьбі.

Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!

Обірвалось життя...

28-го травня перестало битися серце Тетяни Володимирівни Єфімчук - начальника Дубенського міського відділу культури та туризму, світлої людини, красивої жінки, прекрасного керівника, чудового наставника, друга і порадника. ЇЇ підтримку, як моральну, так і матеріальну, ми відчували скрізь: на зустрічах, подорожах, екскурсіях, святах професійних і ювілейних, загальноміських і бібліотечних, колективних та профспілкових. Завжди усміхнена, щира, вона спішила допомогти кожному: чи то словом, чи вчинком, чи доброю порадою. Втрата такої людини - це удар, до якого ніхто з друзів і колег зовсім не був готовий. Важко висловити словами тугу  і смуток за таким керівником. А ще важче залишитися без такої люблячої дружини, мами і бабусі. Співчуваємо рідним і сумуємо разом з ними. Спіть спокійно Тетяно Володимирівно, Ви залишитесь в наших серцях такою яскравою і світлою назавжди.

 

Сьогодні в Україні відзначають День слов’янської писемності і культури.

Свято встановлене згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року, в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи.

Кирило (827–869) і його старший брат Мефодій (815–885) народилися в македонському місті Фессалоніки (тепер Салоніки, Греція) в сім’ї воєначальника. За походженням болгари. Якщо Кирило був стовідсотковим гуманітарієм – здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, а згодом працював патріаршим бібліотекарем і викладав філософію, а потім перебував, навіть, на дипломатичній службі, то Мефодій був спочатку військовим, правителем однієї з слов’янських областей поблизу Солуня. Військова кар’єра його не вдовольняла, і він став ченцем, а невдовзі й ігуменом одного з монастирів у Малій Азії.

Згодом брати об’єдналися в просвітницькій діяльності – перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства (вже тоді точилася боротьба між греко-православною Візантією і латино-католицьким Заходом за вплив на слов’янські племена), відкривали при церквах школи, готували учнів. Вони упорядкували слов’янський алфавіт і переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євагенл.

На початок ХІ ст. на Русі використовувалися дві системи письма – кирилиця і глаголиця. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було відносно простіше накреслення літер. Автором глаголиці вважають Кирила; її літери переважно пов’язані з грецьким алфавітом. Згодом глаголиця лягла в основу кирилиці, на основі якої склалися алфавіти багатьох слов’янських народів. Донедавна кирилецею послуговувалися румуни і молдавани, але потім вони перейшли на латиницю. Спроби (в т. ч. силоміць) запровадити замість кирилиці латиницю на західноукраїнських землях (у Галичині в ХІХ ст., у Закарпатті – на початку ХХ ст.) були відкинуті.

Джерело:  Укрінформ