120 років з дня народження Валер'яна Поліщука.

Народився Валер’ян Підмогильний 2 лютого 1901 року в селі Чаплі (нині  район Дніпропетровська). Батькова посада управителя панського маєтку дозволила майбутньому письменникові після початкової сільської школи продовжити навчання в Катеринославському реальному училищі. Саме тут Підмогильний відкриває для себе літературу. Друкує в учнівському журналі авантюрні «пінкертонівські» оповідання під псевдонімом «Лорд Лістер», а невдовзі з-під його пера з’являються твори, що стають визначальними для письменницької долі (як-от: «Важке питання» 1917 року). 1918 року закінчує училище та вступає до Катеринославського університету. Спершу навчається на математичному факультеті, згодом — на правничому. Проте вже наступного року залишає навчання, йде вчителювати та передусім зосереджується на літературній творчості. У катеринославському збірнику «Січ» з’являються його оповідання «Гайдамака», «Ваня», «Старець». А вже за рік дев’ятнадцятирічний юнак стає автором першої книги з дещо претензійною назвою «Твори. Том 1». 

Провінційний Катеринослав, а чи пак — Січеслав, як його воліли називати романтично налаштовані українські інтелігенти, — не дозволяв повною мірою розкритися таланту прозаїка. Восени 1921 року Підмогильний переїздить до Києва. Утім, це місто зустріло письменника холодом і голодом. Праця бібліографом Книжкової палати не давала жодної можливості для прожиття і Підмогильний знову береться до вчителювання в менш голодному передмісті — у Ворзелі. Зима та наступний 1922 рік у біографії письменника фіксується публікацією повісті «Остап Шаптала» в харківському журналі «Шляхи мистецтва», виходом книги «В епідемічному бараці» та одруженням із донькою місцевого священика, актрисою Катериною Червінською. А з початком 1923 й до осені 1929 року Валер’ян Підмогильний у вирі літературного життя Києва: працює редактором видавництва «Книгоспілка», бере участь в утворенні й діяльності організацій АСПИС , МАРС (Майстерня революційного слова), співпрацює з журналом «Життя й революція», займається перекладами та передусім виступає з новими творами. Виходять книги оповідань «Повстанці та інші оповідання», «Син» (обидві 1923 р.), «Військовий літун» (1924 р.), «Проблема хліба» (1927 р.), а також повість «Третя революція» (журнальна публікація — 1925, окремим виданням — 1926 р.) та найвідоміший роман письменника «Місто» (1928 р.). 

Проте проза Підмогильного часом просто не вкладалась в ідеологічно-формальні шаблони, культивовані радянськими часописами та видавництвами. Доволі показовою стала публікація циклу «Повстанці» в журналі «Нова Україна», що видавався на еміграції Володимиром Винниченком та Микитою Шаповалом. Крізь призму розглядалися й інші твори письменника — ідеологічно ворожі і тематично. Із виходом роману «Місто» 1928 року ця «увага» посилилася,а ім’я письменника почало фігурувати в протоколах допитів. Можемо припустити, що це було однією з причин переїзду В. Підмогильного в грудні 1929 року до Харкова. Принаймні в столиці він мав більше шансів знайти роботу, бодай як перекладача, оскільки друкувати власні твори ставало дедалі проблематичніше. У Харкові письменник працює редактором у видавництві «Література і мистецтво», а також організовує, перекладає й редагує видання творів Анатоля Франса, Оноре де Бальзака, Ґі де Мопассана, Клода Гельвеція й Дені Дідро в кооперативному видавництві «Рух». Можна сказати, що саме ця діяльність поглинала левову частку його творчої енергії, однак Підмогильний не полишає роботи і над прозою. Трансформації людини в умовах нового суспільного ладу, її психологія і типи, а відтак девальвація людини як прикметна ознака доби побудови соціалізму, — ці гострі проблеми склали ідейну основу творів «Невеличка драма» та «Повість без назви». Й зовсім не дивно, що першу повість Підмогильному так і не вдалось видати окремим виданням навіть у тому видавництві, де він працював, а друга — вийшла тільки через півстоліття по смерті письменника. Актуалізація цих проблем в очах партійних провідників щонайменше виглядала як вияв ворожої ідеології, а, відповідно, поза всяким сумнівом, автор — класовим ворогом.  

 8 грудня 1934 року їхні реєстри поповнив і сам письменник. Що ж до підстав для арешту та формулювання звинувачення — це вже не мало жодного значення, як і нічого не важило для репресивного механізму сталінської моделі суспільства конкретне людське життя. «Біографія Підмогильного від дня арешту до самої смерті, — зазначає Максим Тарнавський, — це повість про варварство радянського режиму при Сталіні. І це лише одна з мільйонів повістей», зрештою — це і фінал однієї повісті — повісті про людину, що її писав усе своє творче життя Валер’ян Підмогильний. Страчено письменника 3 листопада 1937 року.

Джерело:   Ростислав Мельник "Валер'ян Пілмогильний(до історії однієї повісті)"                          

В бібліотеці   2 лютого відбулись літературні читання "Полинова зоря Валер'яна Підмогильного" , присвячені 120-й річниці з дня народження, де   присутні  ознайомились з біографією письменника та зачитувались уривки з оповідань: "Важке питання", "Добрий Бог", "Ваня", "Дід Яким", "На селі", "Собака", "Проблема хліба", "Син", "Військовий літун", "Історія пані Івги" тощо.

29 січня в Україні - День пам’яті Героїв Крут

Бій під Крутами став символом героїзму молодого покоління в боротьбі за незалежність України.

У 1917 році постала Українська Центральна Рада та створена нею Українська Народна Республіка.

Прихід до влади у Росії більшовиків у жовтні 1917 році становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. В ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили росіян у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Напередодні бою

Після захоплення Полтави, вздовж залізниці на захід наступала більшовицька так звана 1-а Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-а. Саме там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.

Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями 25–27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися.

28 січня у Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися. Командував ними Михайло Муравйов. Більшовики почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо”.

Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Здебільшого вони були неготовими до військових дій і мали погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Українців під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 осіб. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв.

Брестський мирний договір

Затримавши ворога на чотири дні, українські війська дали змогу укласти мир між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу. Перемовини закінчилися 9 лютого 1918 року підписанням Брестського мирного договору. Він визначав:

• визнання Четверним союзом самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;

• спільні кордони УНР та Австро-Угорщини на довоєнних межах (Холмщина та Підляшшя відходили Україні); Східна Галичина та Буковина виділені в окремий коронний край;

• кордон із Польщею, що мав бути визначений комісією “на основі етнографічних відносин і бажань людности”;

• відмову сторін від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною;

• обмін військовополоненими та встановлення дипломатичних відносин;

• постачання УНР іншій стороні до 31 липня 1918 року 60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м’яса, іншої сільгосппродукції та промислової сировини;

• додаткову умову – грошова позика в 1 мільярд карбованців і збройна допомога Українській Народній Республіці у боротьбі з більшовиками.

Тим часом 4 лютого 1918 року більшовицькі війська Михайла Муравйова підійшли до Києва. Під гуркіт гармат Центральна Рада приймала важливі закони – про ліквідацію права власності на землю та демобілізацію.

Через два дні почався масований артилерійський обстріл, ще через 3 дні муравйовці ввірвалися у місто. 11 лютого 1918 року більшовики проголоcили в Києві Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат.

У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Важливі акценти:

– бій під Крутами став успішною оборонною операцією з переважаючими силами ворога, наступ якого зупинив на декілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу;

– Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;

– незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії, ворогові протистояли молоді добровольці;

– згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (відповідно до Брестського договору) звільнили від більшовиків практично всю Україну;

– події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива;

– сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами.

Джерело: https://www.ukrinform.ua/.../2865029-102-roki-bou-pid...

22

Охоплено людей

4

Engagements

Просувати допис

33

Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії.

27 січня, у світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

Генеральна асамблея ООН ухвалила 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…».

Цей день було обрано не випадково: саме 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей розташований в 70 кілометрах від Кракова. Всього у фашистських таборах смерті було знищено шість мільйонів євреїв і мільйони людей інших національностей, з них від 2,2 до 2,5 мільйона – на території колишнього Радянського Союзу.

Для України печальним символом Голокосту є Бабин Яр. Під час Другої світової війни фашисти використовували це урочище як місце масових розстрілів. Корінні кияни пам’ятають про страшні події вересня 1941 року, коли Київ окупували німецькі війська.

«На слуху» у людей також Янівський концентраційний табір у Львові або ж Дробицький яр у Харкові – але географія розстрілів євреїв та людей інших національностей у роки Голокосту на теренах України значно ширша, каже доцент київського Національного університету імені Шевченка Андрій Руккас. Відтак, за його словами, в Україні відсутня повна картина реальної кількості знищених під час Голокосту людей. Пройшовши через страхіття Голодомору (1932-1933р.), українці як ніхто інший розуміють біль єврейського народу.

Голокост з грецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933–1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної належності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих. Міжнародне співтовариство "беззастережно засуджує всі прояви релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування або насильства щодо окремих осіб або громад, зумовлені етнічним походженням або релігійними віруваннями, де б вони не мали місце", - йдеться в тексті резолюції. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може виникнути дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому. У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати...

Про ці трагічні події ви зможете прочитати в книгах, які оповідають про криваві роки Другої світової війни, про смертний вирок, винесений єврейському народові, про людей усіх національностей, котрі стали жертвами фашизму.

Їм – неоплаканим і невідспіваним...

Їм – похованим без труни й молитви,

позбавленим могили й шани –

присвячується цей день-реквієм.

Пом'янімо мільйоннії жертви Голокосту…

Детальніше:

https://uk.wikipedia.org/.../%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0...

https://armyinform.com.ua/.../sogodni-mizhnarodnyj-den.../