Метою дій українських націоналістів на Волині було, насамперед, бажання перешкодити майбутнім претензіям Польського уряду на ці землі (так, як це сталося після завершення Першої світової війни). Крім того, нелояльне до УПА населення було потенційною опорою для Німеччини та СРСР. На початок літа 1943 року сили УПА на Волині становили, за різними даними, від 3 до 5 тисяч бійців, а наприкінці року досягли 8—12 тисяч. За даними документального обліку командира УПА «Клима Савура» (Дмитра Клячківського), на січень-лютий 1944 року УПА налічувала 6920 осіб. Натомість польські партизанські відділи в регіоні нараховували лише 1300 вояків, ще близько 3600 озброєних осіб діяли в базах самооборони. Польська шуц-поліція на службі у нацистів, що брала участь у «пацифікаціях» українських сіл, становила приблизно 2000 осіб, 202-й батальйон польської «гранатової» поліції, який прибув із Генерального губернаторства, налічував — 360 осіб.
У традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка винятково польського населення; в українській — як «дія у відповідь» на звірства поляків щодо українських цивільних. Ця тема значно більше досліджена з боку польських істориків, які займаються цією проблемою від часу закінчення Другої світової війни. Для праць польських істориків характерна тенденція перебільшувати польські жертви за рахунок применшення українських жертв, зараховувати загиблих українців від рук поляків, як поляків, що загинули від рук українців та включати до числа польських жертв інших людей частково навіть не польської національності, які загинули за зовсім інших обставин і які не мали стосунку до Волинської різанини. Українські історики переважно почали досліджувати цю тему після проголошення Україною незалежності. (Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії).
Бібліотека цим подіям присвятила невеличку виставку літератури "Події Волинської трагедії"
Немає коментарів:
Дописати коментар