Стежками рідного краю.

Під такою назвою 29 березня бібліотекою проведено краєзнавчу годину. Бібліотекар юнацької кафедри Наталія Степаненко познайомила присутніх з історією виникнення та розвитку міста Дубна та Дубенського замку.

На заході України серед пахучих трав, зелених гаїв, шумної річки Іква простягається мальовниче місто Дубно. Кожна вулиця Дубно має щось особливе - можливо, це запах старовини, а, можливо, це повітря у місті Дубно наповнене нотками щастя! Жителі цього міста Дубно гордяться, що вони народились саме тут. Кожен пересічний дубенчанин володіє великим багатством, адже він живе в такому гарному місті, має багато друзів, інтересів, цікаве та корисне спілкування.

Літописне Дубно відоме з 1100 року, воно – одне з найдревніших і найцікавіших  міст Волині. Про його походження розповідає народний переказ. У ту глибоку давнину серед дубового лісу було розміщене село Дубенка. Від нього поселення і отримало назву – Дубен.  В усі історичні часи Дубно було на перехрестях важливих історичних й політичних подій, торгових шляхів, центром духовного життя краю. Дубно, як місто засноване й розбудоване князями Острозькими, увібрало в себе всі риси середньовічного міста. 

Детальніша інформація: Історія міста Дубна

Замок князів Острозьких є однією з найдавніших споруд міста. Її основою був корпус при в'їзній брамі, споруджений у XVI - XVII століттях, з порталом у стилі відродження. Прикрасою брами був герб князів Острозьких у гарній оправі, який зберігся і понині.  Замковий ансамбль складається з надбрамного корпусу (XV ст.) та двох палаців - палацу князів Острозьких (XVI ст.) і палацу князів Любомирських (XVIII ст.). До входу в замок є  глибокий та широкий рів, який колись був заповнений водою, а тепер у кількох місцях порослий плющем, а дно його вкрите густою травою. У бастіонах містились каземати, з'єднані з околицями. Вони були такими просторими, що туди можна було заїхати каретою і розвернутися. Під замком були прокладені широкі кам'яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном. Тут зберігалися запаси провізії для оборонців під час облоги. Дубенський замок – довгий час був основною твердинею і захистом міста. Хоча з плином часу він втратив свій первинний вигляд, але зберіг самобутність і незабутній колорит. Вивіска  біля входу вказує, що у замку знаходиться Дубенський історико-культурний заповідник, де відвідувачів зацікавить замок, збудований 1492 року князем Костянтином Острозьким, поруч розташований палац князів Любомирських XVIII століття та палац князів Острозьких XVI-XVIII століття  надбрамний корпус, фортечні укріплення XVII століття. У фортеці діє музей. Тут можна  побачити  дерев’яні скульптури XVII століття. Зокрема й досить рідкісну постать Діви Марії, яка зображена вагітною. Унікальною є виставка «Історії тортур та покарань». Для неї виділили аж три кімнати підземелля. Також діють виставки:  «Мистецтво полювання», «Щит і меч землі дубенської», «Каземати», «Карбована історія», «Нетлінна пам'ять віків», «Скарби наші духовні», «Капличка»,  «Ой роде наш красний», «Королівство кривих дзеркал» та іні тимчасові виставки. Експозиції  було з чого збагачувати, адже свого часу замок був одним із найбагатших у Європі.
Сьогодні життя замку жваве і насичене. Тут проводять театральні вистави, конференції, концерти, зустрічі і навіть весілля. Нині Дубенський замок є окрасою краю та одним із семи чудес замків України.

Під час перегляду книжкової виставки "Мій край - моя історія жива" учасники заходу  познайомилися з літературою про край, художніми творами місцевих письменників та підтвердили свої знання, відповівши на питання вікторини "Чи знаєте ви історію свого міста?"

Гетьман Кирило Розумовський

28 березня у  Дубенському вищому художньому професійно-технічному училищі міською центральною бібліотекою проведено історичну годину "Великий син українського народу", присвячену 290-річчю від дня народження українського гетьмана Кирила Розумовського.

Кирило Григорович Розумовський (Розум), син реєстрового козака, народився на Чернігівщині у 1728 році. Він із старшим братом Олексієм дістався до Петербурга, де його брат невдовзі звернув на себе увагу майбутньої імператриці Єлизавети Петрівни й став її коханцем. У 1741 році Єлизавета заступила на троні свого батька.
У 1743 році улюбленець імператриці відрядив свого молодшого брата інкогніто у Німеччину та Францію для здобуття освіти. У Берлині Кирило навчався у відомого математика Ейлера, потім слухав лекції у Геттінгені, подорожував Францією та Італією. У 1744 році Кирило разом з братом отримав від Єлизавети титул графа. У 1745 році він повернувся до Петербурга і його через рік було призначено президентом Академії наук, “враховуючи його особливі здібності й накопичене у науках мистецтво”.
Завдяки зв'язку з Олексієм Розумовським Єлизавета була дуже прихильна до України й вирішила відновити гетьманщину. У 1747 році вона призначила на посаду гетьмана 19-річного Кирила. У 1750 році Кирила було формально обрано гетьманом на раді у Глухові. З цієї нагоди М. Ломоносов склав "Ідилію”.
З відновленням гетьманщини Україна знов отримала права автономії й російські інституції були у Гетьманщині ліквідовані. У 1754 році був виданий указ про скасування внутрішніх митних зборів і податків на кордоні України з Росією. Гетьман мешкав
у Глухові як маленький суверен. Його столиця набула європейського вигляду з французькими модами, італійською оперою й великим парком у англійському стилі, що оточував палац гетьмана. Але Розумовський більше полюбляв Петербург. Під час його тривалої відсутності Україною керувала генеральна старшина, яка поступово стала домінантною силою в Україні. Вона на свою користь скоротила права селян (1760 р.), реформувала суддівську систему (1763 р.), почала трансформуватися в українську аристократію.
Поступово Україна стала наближатися до соціально-політичної системи Польщі, де місцева влада була зосереджена у руках шляхти. У той же час старшина і гетьман спробували розширити автономію України. Кирило Розумовський бажав, щоб Україні надали право вільних зносин з іноземними державами й звільнили від участі у війнах імперії поза межами України чи на її прикордонні, але не в її інтересах. Це, природно, викликало рішучу негативну реакцію царського уряду: усі українські справи були передані з-під юрисдикції Колегії іноземних справ до Сенату, гетьману заборонили призначати полковників та вести закордонну кореспонденцію. Розумовський, наскільки це було можливо, захищав давні привілеї та права України. Він зумів збільшити жалування для козаків. У 1757 році Розумовський опікувався проектом створення українського університету у Батурині й перенесення туди своєї столиці. Але гетьманщина вже стояла на порозі знищення.
У 1762 році, після смерті Єлизавети, Розумовський брав активну участь у перевороті на користь Катерини, яка писала про нього, що “він був гарний з себе, оригінального розуму, дуже приємний у спілкуванні й розумом незрівнянно перевершував свого брата, який, одначе, був великодушніший й більш зворушливий для благодіянь”. Кирила дуже полюбляли при дворі Єлизавети, але при Катерині настали нові часи, прийшли нові люди. У 1763 році Розумовський повернувся в Україну для завершення реформ. Він мав сподівання зробити посаду гетьмана такою, що передається як спадщина його роду, й звернувся до цариці з “челобитною” з цього приводу. Але цариця дуже розсердилася і тоді ж вирішила знищити гетьманство в Україні. Розумовського викликали до Петербурга й цариця зажадала від нього прохання про відставку. Кирило довго не наважувався на цей крок, але врешті-решт погодився, і 10 листопада 1764 року царським указом гетьманство було ліквідоване. Винагороджуючи Кирила Розумовського за облишення ним посади гетьмана, Катерина II надала йому звання фельдмаршала.
За словами українського історика “правління Розумовського було для українців найбільш важким у порівнянні з його попередниками, хоча останній гетьман був найкращою людиною зі всієї низки гетьманів, що правили Україною у XVIII ст. Незважаючи на своє походження, Розумовський не знав, на що сподівається його народ, чого він від нього чекає, й безпосереднє керівництво Україною доручив старшині”. Ця оцінка діяльності Розумовського не зовсім об'єктивна, бо Україна знала ще важчі часи і ще більш невдалих, нездарних та егоїстичних керівників. Кирило Розумовський, як і його брат, відзначався шляхетністю вдачі та добрим використанням свого впливу.
Останні роки життя Кирило Розумрвський провів у Петрівсько-Розумовському під Москвою, а згодом у Батурині, де й помер у 1803 році.
Джерело:Козаки

Свято поезії

– Поезія – рідна сестра моя. 
А правда людська – наша мати.
                                                              Ліна Костенко

Ансамбль  коледжу культури і мистецтв РДГУ

Поезія – високий стяг душі, а поети — люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного. Це спонукає їх взяти перо і викласти все на папері. 

                                                           Поету, кажуть, треба знати мову
                                                                          Та ще й уміти вправно римувать.
                                                                          Натхнення і талант — і все готово,
                                                                          Слова самі піснями забринять.
                                                                                                                            Василь Симоненко

Микола Тимчак

У силу свого поетичного таланту поети намагаються осмислити такі вічні теми, як любов до ближнього, світлий порив любові, яка прагне зцілити, допомогти збагнути суть життя, показати дорогу заблуканим серцям, напоїти високою правдою спраглі душі. 
 

Сергій Рачинець

                                                            Чому ми сміємось віршами?

                                                                     Бо легко бути слабкими.                                                                             Чому ж ми віршами плачемо?
                                                                           Бо важко бути сильними.
                                                                                                              Любов Пшенична

Сергій Олексійовець

Віталій Скоропляс

Анна Орлова

Вікторія Карпюк

Ірина Мельник

Богдан Чепепєв

 Світлана Ліховецька

Ведучі Іван Сокол та Ліна Вовк

Міська центральна бііліотека до Дня поезіїї присвятила поетичні читання "У кожному слові промінь любові", які відбулися 21 березня у Будинку дітей та молоді. На святі письменники-дубенчани Микола Тимчак та Сергій Рачинець розповіли молоді про свою творчість та читали віршовані твори.Також свої вірші дикламували молоді поети-початківці Віталій Скоропляс та Сергій Олексійовець, студенти педагогічного коледжу РДГУ та учениця Дубенської  НВК «Школа  - гімназія"  Анна Орлова. Вечір прикрасили піснями ансамбль  коледжу культури і мистецтв РДГУ, солістка Люцина Аркуліч, бандуристки Ірина Мельник та скрипачка Світлана Ліховецька. Під акомпонемент гітари свої власні пісні виконав Богдан Чепепєв, а під звуки  бандури співала студентка педагогічного коледжу РДГУ Вікторія Карпюк.