Депортації українців із Польщі у 1944—1951 роках

Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею та депортація українців за Угодою про взаємний обмін населенням від 9 вересня 1944 року.

9 вересня 1944 в Любліні Польський комітет національного визволення (ПКНВ) уклав три міжнародні угоди (Республіканські договори) з трьома радянськими республіками: БРСР, УРСР і Литовською Радянською Соціалістичною Республікою. Офіційна назва договору між ПНР і УРСР: «Угода між Урядом Української РСР і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР». З польської сторони договір підписав голова ПКНВ Едвард Осубка-Моравський, з української — голова Ради Народних Комісарів УРСР Микита Хрущов. Договір надавав можливість виїзду українцям (в тому числі лемкам), білорусам, росіянам до УРСР і поверненню до Польщі поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 р. були громадянами Польської держави.

Договір містив і таємну частину — детальну інструкцію виконання, яка була переказана польському уряду 22 вересня 1944 р. представником СРСР при ПНВК — генералом Миколою Булганіним.

Радянська сторона визначила Головного Уповноваженого, а польська — Головного Представника. Їх резиденції знаходилися у Любліні й Луцьку. В допомогу їм надано по два заступники, а також регіональних представників і уповноважених, експертів і допоміжний технічний персонал.

Головними представниками польського уряду у справі евакуації українського населення з Польщі були: консул Рогальський (до 30 квітня 1945) і Йосиф Беднаж (з 1 травня 1945 по 11 березня 1947). Головними уповноваженими уряду УРСР виступали Микола Підгорний і М. Ромащенко (від 1 січня 1946)

Визначено представництва районних уповноважених у регіонах:

• з польського боку кордону — Володава, Холм, Замостя, Красностав, Білґорай, Грубешів, Любачів, Ярослав, Перемишль, Лісько, Томашів

• з українського боку кордону — Броди, ВолодимирВолинський, Дрогобич, Дубно, Золочів, Кам'янка-Бузька, Ковель, Кременець, Луцьк, Львів, Рава Руська, Рівне, Самбір, Станіслав, Стрий, Тернопіль, Ходорів, Чортків^[1]

Обидві сторони застерегли для себе можливість утворення регіональних пунктів і в інших місцях.

Детальніше у Вікіпедія

«Уода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР»

за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/616_065#Text

8 листопада 2018 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців із Польщі у 1944—1951 роках. За ухвалення відповідного проекту постанови № 8603 проголосували 234 депутати, при мінімально необхідних 226. Так, парламент встановив відзначити на державному рівні 75-і роковини початку депортації автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944—1951 рр.

Другим пунктом постанови парламент встановив другу неділю вересня Днем пам'яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944—1951 роках.

Джерело: https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/pamyataymo-pro-deportaciyi-1944-1951-rokiv

22 вересня – День партизанської слави

22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.

Свято партизанської слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...».

Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001.

Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

 Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака.

Як відомо, організація руху опору в Україні проти німецьких окупантів та їх союзників у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Офіційна концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів.

До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.

Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.

У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР).

У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.

У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера.

У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.

Після визволення України від фашистів та їх союзників партизани вели бої спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу (частина на Словаччину), де відзначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори. Український партизанський штаб проіснував до 1 червня 1945 року; в кінці війни він керував радянськими партизанами у Польщі і Словаччині.

Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські підпільні групи, що виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.

Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.

Ще з радянських часів подвиг партизан-підпільників увічнюють у багатьох населених пунктах України пам'ятники, історичні музеї, музеї партизанської слави. Є такий музей і в нашому місті.

Джерело: https://mkrada.gov.ua/content/cey-den-v-istorii-ukraini-22-veresnya-den-partizanskoi-slavi.html

130 років від дня народження Агати Крісті (15 вересня 1890 - 12 січня 1976)

 

 

"Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджиа." - Вінстон Черчилль про Агату Крісті

12 січня 1976 року, у віці 85 років, у місті Воллінгфорд (графство Оксфордшир) померла Агата Крісті, легендарна англійська письменниця, королева детективу, секрет популярності якої не можуть розгадати, так само, як і розплутати інтригу на сторінках її детективів. Вона вигадувала шедевральні сюжетні лінії і героїв, які стали класикою світового детективу - увага! - коли мила посуд чи плела шкарпетки.

Біографія

Ага́та Ме́рі Клари́сса Крі́сті (англ. Agatha Mary Clarissa Christie), при народженні Міллер (англ. Miller); 15 вересня 1890, Торкі - 12 січня 1976, Воллінгфорд) - англійська письменниця. Майстриня детективного жанру, авторка творів про Еркюля Пуаро та міс Марпл.

Належить до найвідоміших у світі авторів детективної прози і є одним із найбільш публікованих письменників за всю історію людства (після Біблії та Шекспіра). Книги Агати Крісті видані тиражем понад 2 мільярди екземплярів і перекладені більш ніж на 100 мов світу. Їй також належить рекорд за максимальним числом театральних постановок. П'єса Агати Крісті «Мишоловка» (англ. Mousetrap) вперше була поставлена у 1952 році й дотепер безупинно демонструється на підмостках Лондона.

Дитинство і перше заміжжя

Агата Міллер народилася 15 вересня 1890 році у місті Торкі (англ. Torquay), графство Девон. Її батьки були заможними переселенцями із США. Вона була молодшою дочкою в сім'ї Міллер. У сім'ї Міллерів було ще двоє дітей: Маргарет Фрері (1879-1950) і син Луїс Монтан «Монті» (1880-1929). Агата отримала гарну домашню освіту, зокрема, музичну і тільки страх перед сценою завадив їй стати музикантом.

Під час Першої світової війни Агата працювала медсестрою у госпіталі; їй подобалася ця професія і вона відгукувалася про неї, як про «одну з найкорисніших професій, якою може займатися людина». Вона також працювала фармацевтом в аптеці, що відбилося згодом на її творчості: всього 83 злочини в її творах були здійснені за допомогою отруєння.

У перший раз Агата Крісті вийшла заміж на Різдво в 1914 році за полковника Арчибальда Крісті, в якого була закохана вже кілька років, - ще коли він був лейтенантом. У них народилася дочка - Розалінда. Цей період став початком творчого шляху Агати Крісті. У 1920 році був опублікований перший роман Крісті, «Таємнича пригода в Стайлзі». Є припущення, що причиною звернення Крісті до детектива була суперечка зі старшою сестрою Мадж (яка вже проявила себе як літератор), що вона теж зможе створити щось гідне публікації. Тільки у сьомому за рахунком видавництві рукопис надрукували тиражем 2000 примірників. Письменниця-початківець отримала 25 фунтів стерлінгів гонорару.

Зникнення

У 1926 році померла мати Агати. Наприкінці того ж року чоловік Агати Крісті, Арчибальд зізнався у невірності і попросив розлучення, оскільки закохався у свою колегу з гольфу Ненсі Ніл. Після сварки на початку грудня 1926 року, Агата зникла зі свого будинку, залишивши лист своєму секретарю, в якому стверджувала, що попрямувала в Йоркшир. Її зникнення викликало гучний суспільний резонанс, оскільки в письменниці вже з'явилися шанувальники її творчості. Протягом 11 днів про місцезнаходження Крісті нічого не було відомо. Був знайдений автомобіль Агати, в салоні якого була виявлена її шубка. Через кілька днів була виявлена і сама письменниця. Як виявилося, Агата Крісті зареєструвалася під іменем Тереза Ніл у невеликому СПА-готелі Swan Hydropathic Hotel (тепер Old Swan Hotel). Крісті ніяк не пояснила своє зникнення, а двоє лікарів діагностували у неї амнезію, викликану травмою голови. Причини зникнення Агати Крісті проаналізовано британським психологом Ендрю Норманом в його книзі «Готовий портрет» (англ. The Finished Portrait), де він зокрема, стверджує, що гіпотеза травматичної амнезії не витримує ніякої критики, оскільки поведінка Агати Крісті свідчила про зворотне: вона зареєструвалася в готелі під прізвищем коханки чоловіка, час проводила за грою на фортепіано, спа-процедурами, відвідуванням бібліотеки. Тим не менше, вивчивши всі свідчення, Норман прийшов до висновку, що мала місце дисоціативна фуга, викликана тяжким психічним розладом.

За іншою версією зникнення було задумано нею спеціально, щоб помститися чоловікові, якого поліція неминуче запідозрила б у вбивстві письменниці.

Незважаючи на взаємну прихильність на початку, шлюб Арчибальда та Агати Крісті закінчився розлученням в 1928 році. У своєму романі «Незавершений портрет», опублікованому в 1934 році під псевдонімом Мері Вестмакотт, Агата Крісті описує події, схожі на її власне зникнення.

Друге заміжжя

У 1930 році, подорожуючи по Іраку, на розкопках в Урі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком - археологом Максом Маллоуеном. Він був молодшим від неї на 15 років. Агата Крісті говорила про свій шлюб, що для археолога жінка повинна бути якомога старшою, адже тоді її цінність значно зростає. З тих пір вона періодично проводила кілька місяців на рік в Сирії та Іраку в експедиціях разом з чоловіком, цей період її життя знайшов відображення в автобіографічному романі «Розкажи, як ти живеш». У цьому шлюбі Агата Крісті прожила все життя, до своєї смерті в 1976 році.

Завдяки поїздкам Крісті разом з чоловіком на Близький Схід, події декількох її творів сталися саме там. Місцем дії інших романів (наприклад, «І нікого не стало») було місто ТОРК або його околиці, місце, де народилася Крісті. Роман «Вбивство у «Східному експресі»» 1934 року був написаний у Готелі Пера Палас (англ. Hotel Pera Palace) у Стамбулі (Туреччина). У номері 411 готелю, де проживала Агата Крісті, тепер її меморіальний музей. Маєток The Greenway Estate в Девоні, який пара купила в 1938 році, знаходиться під захистом Товариства Охорони Пам'яток (англ. National Trust).

Крісті часто зупинялася в особняку Ебні Хол (англ. Abney Hall) в Чеширі, який належав її швагрові Джеймсу Воттсу (англ. James Watts). Дія принаймні двох творів Крісті відбувалося саме в цьому маєтку: «Пригоди різдвяного пудингу», оповідання також включено до однойменної збірки, і роман «Після похорону». «Ебні став джерелом натхнення для Агати; звідси були взяті описи таких місць, як Стайлз, Чімніз, Стоунгейтс і інших будинків, які в тій чи іншій мірі представляють собою Ебні».

У 1956 році Агата Крісті була нагороджена орденом Британської Імперії, а в 1971 році за досягнення в галузі літератури була визнана гідною звання Кавалердама (англ. Dame Commander) ордена Британської Імперії, власниці якого також здобувають дворянський титул «дама», що вживається перед іменем. Трьома роками раніше, в 1968 титулу Лицаря ордена Британської Імперії був удостоєний і чоловік Агати Крісті, Макс Маллоуен за досягнення в галузі археології.

У період з 1971 по 1974 роки здоров'я Крісті стало погіршуватися, але попри це вона продовжувала писати. Фахівці Університету в Торонто дослідили манеру письма Крісті в ці роки і висунули припущення, що Агата Крісті страждала хворобою Альцгеймера.

У 1975 році, коли вона стала немічною, Крісті передала всі права на свою найуспішнішу п'єсу «Мишоловка» своєму онукові.

Письменниця померла 12 січня 1976 р. у місті Воллінгфорд (англ. Wallingford), графство Оксфордшир після короткої застуди і була похована в селі Чолсі.

Автобіографія Агати Крісті, яку письменниця написала у 1965 році, закінчується словами: «Спасибі тобі, Господи, за моє хороше життя і за всю ту любов, яка була мені дарована».

Єдина дочка Крісті, Розалінда Маргарет Хікс (англ. Rosalind Margaret Hicks) також прожила 85 років і померла 28 жовтня 2004 року в Девоні. Онук Агати Крісті, Метью Прічард (англ. Mathew Prichard), успадкував права на деякі літературні твори Агати Крісті, і досі його ім'я асоціюється з фондом «Agatha Christie Limited»

Цікаво, що подружжя здобуло дворянські титули – Макс Мелоун за досягнення у галузі археології одержав звання Рицаря ордену Британської імперії, а Агата Крісті за досягнення в царині літератури стала Кавалердамою того ж ордену.

Із королевою Єлизаветою ІІ

Творчість

За власним визнанням Агати Крісті, ідея нового роману могла прийти де завгодно. Ідеї вносилися в спеціальну записну книжку, повну різних позначок про отрути, газетних заміток про злочини. Те саме відбувалося і з персонажами. В одного із створених Агатою персонажів був реально живий прототип - Майор Ернст Белчер (англ. Major Ernest Belcher), який свого часу був начальником першого чоловіка Агати Крісті, Арчибальда Крісті. Саме він став прототипом Педлера в романі «Людина в коричневому костюмі» про полковника Рейсі.

Агата Крісті не боялася порушувати у своїх творах соціальну проблематику. Наприклад, як мінімум у двох романах Крісті («П'ять поросят» і «Випробування невинністю») описувалися випадки судових помилок, пов'язаних зі смертною карою. Взагалі у багатьох книгах Крісті описуються різні негативні сторони англійського правосуддя того часу.

Письменниця жодного разу не зробила темою своїх романів злочини сексуального характеру. На відміну від сучасних детективів, в її творах практично немає сцен насильства, калюж крові і брутальності. „Детектив був розповіддю з мораллю. Як і всі, хто писав і читав ці книги, я була проти злочинця і за безневинну жертву. Нікому в голову прийти не могло, що настане час, коли детективи будуть читатися через те, що описуються в них сцени насильства, заради отримання садистського задоволення від жорстокості заради жорстокості … «так писала вона в автобіографії. На її думку, такі сцени притупляють почуття жалю і не дозволяють читачеві зосередитися на головній темі роману.

Кращим своїм твором Агата Крісті вважала роман "Десять негренят". Скелястий острівець, на якому відбувається дія роману, списаний з натури - це острів Бург в Південній Британії. Читачі також оцінили книгу - у неї найбільші продажі у магазинах, однак для дотримання політкоректності зараз вона продається під назвою «І нікого не стало».

Еркюль Пуаро та Міс Марпл

У 1920 році Крісті публікує свій перший детективний роман, «Таємнича пригода в Стайлзі» (англ. The Mysterious Affair at Styles), який до цього був п'ять разів знехтуваний британськими видавцями. Незабаром у неї з'являється ціла серія творів, в яких діє детектив-бельгієць Еркюль Пуаро: 33 романи і 54 розповіді.

Продовжуючи традицію англійських майстрів детективного жанру, Агата Крісті створила пару героїв: інтелектуала Еркюля Пуаро і комічного, старанного, але не дуже розумного капітана Гастінгса. Якщо Пуаро і Гастінгс були багато в чому скопійовані з Шерлока Холмса і доктора Ватсона, то літня діва міс Марпл є цікавим персонажем, що нагадує головних героїнь письменниць М. З. Бреддон і Ганни Кетрін Грін.

Міс Марпл, з'явилася в оповіданні 1927 „Вечірній клуб «Вівторок»“ (англ. The Tuesday Night Club). Прообразом Міс Марпл стала бабуся Агати Крісті, яка, за словами письменниці, «була незлостивою людиною, але завжди чекала найгіршого від всіх і вся, і з лякаючою регулярністю її очікування виправдовувалися».

Як і Артур Конан Дойль від Шерлока Холмса, Агата Крісті втомилася від свого героя Еркюля Пуаро вже до кінця 30-х років, але на відміну від Конан Дойля вона не зважилася «вбити» детектива, поки він був на піку популярності. За словами онука письменниці, Метью Прічарда, з придуманих нею героїв Крісті більше подобалася міс Марпл - «стара, розумна, традиційна англійська леді».

Під час Другої світової війни Крісті написала два романи «Завіса» (1940) та «Сонне вбивство», якими передбачала закінчити серії романів про Еркюля Пуаро і Міс Марпл, відповідно. Проте книги були опубліковані лише в 70-х роках.

Інші детективи Агати Крісті

Полковник Рейс (англ. Colonel Race) з'являється у чотирьох романах Агати Крісті. Полковник - агент Британської розвідки, він їздить по світу в пошуках міжнародних злочинців. Рейс є співробітником відділу шпигунства MI5. Це високий, добре складений, засмаглий чоловік.

Вперше він з'являється у романі «Людина у коричневому костюмі», шпигунському детективі, події якого розгортаються в Південній Африці. Він також з'являться в двох романах про Еркюля Пуаро «Карти на стіл» і «Смерть на Нилі», де допомагає Пуаро в його розслідуванні. Востаннє він з'являється в романі 1944 року «Блискучий ціанід», де розслідує вбивство свого старого друга. У цьому романі Рейс вже досяг похилого віку.

Паркер Пайн (англ. Parker Pyne) - герой 12 оповідань, що увійшли до збірки «Розслідує Паркер Пайн», а також частково в збірки «Таємниця регати та інші розповіді» і «Проблеми у Пол'єнсі та інші історії». Серія про Паркера Пайна це не детективна проза в загальноприйнятому розумінні. В основі сюжету, звичайно, лежить не злочин, а історія клієнтів Пайна, які з різних причин незадоволені своїм життям. Саме ці невдоволення і приводять клієнтів в агентство Пайна. У цій серії творів вперше з'являється Міс Лемон, яка залишить роботу у Пайна, щоб влаштуватися секретарем до Еркюля Пуаро.

Томмі і Таппенс Бересфорд (англ. Tommy and Tuppence Beresford), повні імена Томас Бересфорд і Пруденс Кауль - молода сімейна пара детективів-аматорів, вперше з'являється в романі «Таємничий супротивник» 1922 року, ще не одруженими. Вони починають своє життя з шантажу (заради грошей і з інтересу), але незабаром виявляють, що приватний розшук приносить більше грошей і задоволень. У 1929 році Таппенс і Томі з'являються у збірці оповідань «Партнери по злочину», в 1941 році в «Н чи М?», В 1968 році в «Клацни пальцем тільки раз», і в останній раз в романі «Брами долі» 1973 року, який став останнім написаним романом Агати Крісті, хоча і не останнім опублікованим. На відміну від інших детективів Агати Крісті, Томмі і Таппенс старіють разом з реальним світом і з кожним наступним романом. Так, до останнього роману, де вони з'являються, їм під сімдесят.

Суперінтендант Баттл (англ. Superintendent Battle) - вигаданий детектив, герой п'яти романів Агати Крісті. Баттлу доручаються педантичні справи, пов'язані з таємними товариствами та організаціями, а також справи, які зачіпають інтереси держави і державну таємницю. Суперінтендант - дуже успішний співробітник Скотланд-Ярду, він культурний і інтелігентний поліцейський, рідко показує свої емоції. Крісті мало про нього розповідає, - так Баттл залишається невідомим. Про сім'ю Баттла відомо, що його дружину звуть Мері, і що у них п'ятеро дітей.

Джерело: http://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/agata-kristi-koroleva-detektivu/

Від наслідків забруднення повітря у світі щороку помирають 7 млн ​​осіб.

Такі дані ООН, оприлюднені до Міжнародного дня чистого повітря, що відзначається 7 вересня.

"Експерти ООН називають забруднення повітря “невидимим вбивцею”. Від його наслідків щороку помирають 7 млн ​​осіб. Забруднення повітря є причиною респіраторних, інфекційних і серцевих захворювань, інсульту, раку легенів і ускладнень, пов’язаних з вагітністю. У дітей, що вдихають брудне повітря, все частіше проявляється астма, хронічна легенева недостатність, затримка росту, діабет, дитяче ожиріння і розумова відсталість”, - вказується в повідомленні.

При цьому, у період пандемії COVID-19 вчені виявили в багатьох містах світу різке зниження концентрації забруднювачів повітря. 

“У період боротьби з COVID-19, коли люди стали менше літати на літаках і користуватися громадським транспортом, вчені виявили в багатьох містах світу різке зниження концентрації забруднювачів повітря, особливо рівня вмісту оксидів азоту. Це стало, в основному, наслідком скорочення руху транспорту в міських районах. Рівень забруднення в Мадриді, наприклад, знизився приблизно на 50 відсотків. Подібні ситуації склалися і в інших великих містах ”, - йдеться в повідомленні.

Однак, як відзначають експерти, якість повітря залежить від безлічі інших забруднювачів, які пов’язані з транспортом. Наприклад, рівень забруднення атмосфери дрібними частинками, що потрапляють в повітря при опаленні житлових та інших будівель або при підживленні полів, не знизився.

Забруднення повітря є нагальною проблемою і для України. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у рік тут від забруднення повітря передчасно помирає 124 людей із 100 тис. мешканців, що є вчетверо більше, ніж у п’яти найчистіших країнах планети. За співвідношенням смертності до кількості населення Україна – одна з країн із найбільш забрудненим повітрям із 160 досліджених.

Україна успадкувала від Радянського Союзу великі промислові підприємства. Наразі устаткування та технології на них є застарілими та продукують невиправданно велику кількість викидів. Те саме стосується і парку вугільних електростанцій, лише на лічених із них встановлено електрофільтри, а державна стратегія розвитку енергетичного сектору планує нові вугільні потужності.

Джерело: УНН

 

Друга світова війна (1 вересня 1939 - 2 вересня 1945)

Дру́га світова́ війна́ — глобальний збройний конфлікт, що тривав від 1 вересня 1939 до 2 вересня 1945 року. У війні взяло участь понад 60 країн, зокрема всі великі держави, які утворили два протилежні військові табори: блок країн Осі та антигітлерівську коаліцію («союзники»). Безпосередню участь у бойових діях брали понад 100 мільйонів осіб. Супротивні держави кинули всі економічні, промислові та наукові можливості на потреби фронту, стираючи різницю між цивільними та військовими ресурсами. Загальні людські втрати оцінюються від 50 до 80 мільйонів осіб, більшість із яких були мешканцями Радянського Союзу та Китаю. Друга світова війна відзначилася численними масовими вбивствами і злочинами проти людяності, насамперед Голокостом, стратегічними килимовими бомбардуваннями та єдиним в історії військовим застосуванням ядерної зброї.

Основними причинами війни стали політичні суперечності, породжені недосконалою Версальською системою та агресивна експансіоністська політика нацистської Німеччини, Японської імперії та Італії. 1 вересня 1939 року гітлерівські війська вторглися в Польщу. 3 вересня Велика Британія та Франція оголосили Німеччині війну. Упродовж 1939-41 років завдяки серії успішних військових кампаній та низки дипломатичних заходів нацисти захопили більшу частину континентальної Європи. У той же час Радянський Союз анексував (повністю або частково) території сусідніх європейських держав: Польщі, Румунії, Фінляндії та країн Балтії, що відійшли до його сфери впливу на підставі Пакту Молотова-Ріббентропа. Після початку бойових дій в Північній Африці та падіння Франції в середині 1940 року війна продовжилась, насамперед, між країнами Осі та Великою Британією, ВПС якої зуміли відбити німецькі повітряні атаки. У цей же час бойові дії поширились на Балканський півострів та Атлантичний океан. Японія окупувала частину Китаю та Південно-Східної Азії, взявши під контроль важливі джерела сировини.

22 червня 1941 року війська країн Осі чисельністю 3.5 мільйонів чоловік вторглися в Радянський Союз, маючи на меті завоювання «життєвого простору» у Східній Європі. Відкривши найбільший в історії сухопутний фронт, німецькі війська спершу доволі швидко окупували західні регіони СРСР, однак в битві за Москву зазнали поразки. В цей же час Японія віроломно напала на США та підкорила західну частину Тихого океану. Задля протистояння агресії країн Осі було створено Антигітлерівську коаліцію 26 країн, в окупованих державах розгорнувся рух опору. У лютому 1943 радянська армія здобула перемогу під Сталінградом. У Північній Африці німецькі та італійські війська зазнали поразки під Ель-Аламейном. Просування Японії було зупинено силами американців та австралійців у битві за Мідвей. У 1943 році після низки військових невдач Гітлера на Східному фронті, висадки союзників в Сицилії та Італії, що призвело до капітуляції останньої, і перемог США на Тихому океані, країни Осі втратили ініціативу та перейшли до стратегічного відступу на всіх фронтах. У 1944 році армії західних альянтів визволили Західну та Центральну Європу, у той час як радянські війська вигнали нацистських окупантів з власної території та країн Південно-Східної Європи.

Протягом 1944 та 1945 років Японія зазнала великих втрат у материковій Азії, у Південному Китаї та Бірмі; союзники знищили японський флот і оволоділи ключовими островами в західній частині Тихого океану. Німеччина опинилася в щільному кільці. До кінця квітня 1945 року радянські війська оволоділи значною частиною її території, зокрема й Берліном; Адольф Гітлер вчинив самогубство. 8 травня керівництво Вермахту підписало Акт про беззастережну капітуляцію. Ця дата вважається Днем перемоги над нацизмом в Європі. Після опублікування 26 липня 1945 Постдамської декларації та відмови Японії капітулювати на її умовах США скинули атомні бомби на міста Хіросіму і Нагасакі 6 і 9 серпня відповідно. У серпні 1945 Радянський Союз розгорнув бойові дії проти Японії. Неминуче вторгнення американців на японський архіпелаг, а також можливість інших атомних бомбардувань змусили керівництво даної острівної країни здатися. Акт про капітуляцію Японії підписали 2 вересня 1945 року на борту лінкора «Міссурі». Війна в Азії закінчилась, закріпивши загальну перемогу Антигітлерівської коаліції.

Друга світова стала наймасштабнішою і найкривавішою війною в історії людства, великим переламом ХХ століття, що докорінно змінив політичну карту і соціальну структуру світу. Для сприяння розвитку міжнародного співробітництва та запобігання майбутніх конфліктів було створено Організацію Об'єднаних Націй. Післявоєнний порядок утвердив гегемонію Сполучених Штатів і Радянського Союзу, суперництво яких призвело до утворення капіталістичного й комуністичного таборів та початку Холодної війни. Світовий вплив європейських держав значно ослаб, почався процес деколонізації Азії та Африки. Перед країнами, чиї галузі економіки були знищені, гостро стояла проблема їх відновлення. У Європі поряд з цим постало питання європейської інтеграції як способу подолання ворожнечі й створення спільної ідентичності.

Джерело:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0