"Рідна мова поетична і пісенна"

Під такою назвою  в центральної бібліотеці відбулося свято рідної мови.

За рішенням ЮНЕСКО 21 лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. Це свято щорічно крокує по планеті. І кожен громадянин будь-якої країни відчуває свою причетність до свого народу, до своєї мови. За приблизними підрахунками, на земній кулі сьогодні понад 3000 мов, і кожна з них має право на своє існування, на своє життя, бо мова - це той інструмент, який об'єднує націю, народ у єдине ціле. 

Це великийскарб,який  треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Життя мови залежить від народу, який несе її у своїй душі, у своїх звичаях, традиціях, у своїх піснях і у своїй культурі. Рідна мова - це мова батька, мова мами, це мова народу, рідна мова - це мова серця.

Народна мова - безмежний океан. Це й пісня, народжена в стародавні часи, співана в радості та горі, передавана із вуст в уста й від серця до серця; це й дума - витвір всенародного генія; це й казка, легенда, переказ; це приказки та прислів'я, жартівливі співомовки... А яка багата та мелодійна українська народна пісня! Її люблять і з задоволенням співають не лише у нас в країні, але й за кордоном.

Свято мови відбулося у затишній читальній залі нашої бібліотеки. На святі виступили письменники Сергій Рачинець та Розалія Кутельчук, які прочитали власні твори, розказали про цінність рідної мови. Оксани Бухансько  задушевно виконаала  пісні «Рідна мова» та«Рідна земля».

 

Вірш «Я дитина українська» читала Марія Мальчевська.

У святі прийняли участь учні 9-В класу гімназії №2, класний керівник Шурук Тетяна Євгенівна та завідуюча бібліотекою гімназії Онищук Марія Михайлівна.

Ведучими свята були Ліна Вовк та Роман Cикліцкий.

 

"У нашій пам'яті вони назавжди залишились"

 Година пам’яті, присвячена Героям Небесної Сотні.

Спасибі вам усім звитяжні браття,
Низький уклін від серця до землі,
Ви розпалили не на вулиці багаття,
А в серці кожного жагу до боротьби!

Спасибі вам за кожен день й хвилину,
Яку ви на Майдані провели!
Ви захищали весь народ й країну
Від чорної ядучої чуми.

Ці душі – світле воїнство, котре постало, наче з порожнечі. Прості  наші сусіди та друзі – студенти, фермери, підприємці і безробітні, переродилися в шляхетних воїнів Майдану. Вони подарували нам все, що мали найдорожче – свою молодість і життя. Схиляємо наші голови і пам’ятаємо кожного Героя Небесної Сотні.

Година пам'яті була проведена спільно з  учнями 6 - Б та 8-Б класів у актовій залі СЗОШ №5. В проведені заходу прийняли участь учні: Новосад Віталіна, Музика Дарина, Процюк Павло, Пастух Юрій, Яцина Василина. Ведучими  були Світлана Голод та Наталія Степаненко.

    

   

Війна пройшла по їх долях

 Віртуальна викладка літератури

Щорічно 15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Офіційно дата була встановлена в Україні 11 лютого 2004 року указом Президента України на заміну радянському Дню пам’яті воїнів-інтернаціоналістів.

Афганська війна була останньою з великих імперських авантюр Радянського Союзу. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю — війна була програна.Згідно зі статистикою, в Афганістані загинули 4 тисячі українців. 72 українських воїни зникли безвісти. Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів, півтисячі жінок стали вдовими, 711 дітей – сиротами. Більше 8 тисяч українців отримали поранення, 6 тисяч залишилися інвалідами. Це страшна ціна, яку заплатила Україна за імперські амбіції Кремля.

Крім афганців, цього дня вшановують і інших військових, які брали участь у різних війнах в часи СРСР та незалежної України. У період незалежності в миротворчих операціях за межами країни загинуло 49 військових.

З самого початку війни на сході України вже загинули тисячі молодих хлопців разом з афганціями та ветеранами інших війн, які добровільно виступили на захист рідної землі від російських загарбників.

У цей скорботний день Україна схиляє голову перед своїми синами, що воювали та загинули в 16-ти країнах світу.

Джерело:https://armyinform.com.ua/.../15-lyutogo-den.../

Шевчук Е. "Мертві квіти Афгану": Світлій пам'яті загиблих, мертвих і живих синів Дубенщини, гартованих сумним Афганістаном... / редкол. : Е.Шевчук, А.Пожарський, М.Пшеничений, Л.Пшенична, О.Кислюк;  верстка та дизайн О.Кузнєцова; худож. Ю. Юхимчук, М.Василенко : літературно-публіцистичне видання. - Дубно, 2009. -55с.

Шевчук Е. І лише пам'ять не мовчить: світлій пам'яті загиблих , мертвих і живих синів Дубенщини, гартованих сумним Афганістаном... : літературно-публіцистичне видання  / ред. М.Пшеничний. - Дубно, 2016. - 80с.

В книгах зібрані матеріали про воїнів-фганців Дубенщини, які загинули на війні, свідчення очевидців, хрещених вогнем Афгану, уривки з творів О. Лопатенка, вірші  Я.Савчук, В.Дьоміна А.Пожарського, М.Пшеничного та переклади Л. Пшеничної , фтографії, цитати, меморіальні дошки, пам'ятники тощо.

В нашому місті проживає воїн-афганець Лопатенко Олександр Миколайович, який видав ряд книг про війну в Афганістані  і подарував їх бібліотеці. Він є активним користувачем нашої бібліотеки, сам росіянин, з м. Усурійськ Приморського краю, книги пише російською мовою.  Дітературний псевдонім  - "Саланг".  Написав:  "Афган 1979-1989 роки ", "Розбрат",  "Бездомний батальйон", "Щоденник солдата", "В Кабулі все спокійно", "Моя війна", "Едік", "Моя війна", "ЦШБ", "С ергій-сапер", "Спалах!", "Перехрестя", "Вмирати - це так ... боляче!", ""Коронація". У 2010 році за  "Розбрат" отримав диплои на конкурсі "Коронація слова".

Твори написані в "білому"стилі, значущі, так як грунтовані на фотоматеріалах і написані з слів очевидців. Мета автора - "щоб пам'ятали і знали - війна... останній аргумент дурнів. Але якщо прийде біль, її потрібно зустріти не тільки мужньо, але й уміючи. Читайте і переймайте досвід на крові."

Моісєєнко І. Сектор обстрілу - "Аісти". - К.: Криниця, 2011. - 383с.

У книзі висвітлені реальні події, які пережив сам автор. Йому випало, у палаючому пеклі Афганістану, пройти по межі, що розділяє життя і смерть. В романі відлік подій ведеться від трагічної загибелі українського поета-героя "Аіста" (О.І.Стовби), у підрозділі якого служив автор. Це - перший, за роки незалежності України, художньо-літературний твір великої форми про вйну в Афганістані 1979-1989 років, написаний українською мовою. За цей неймовірно захоплюючий роман, який було визнано кращим антивоєнним твором в СНД, Ігорю Моісєєнку в 2010 році присвоєно звання першого лауреата літературно-мистецької премії імені Богдана Хмельницького.