Дубно - районний центр Рівненської області. Місто розташоване в межах Волинської височини на стику двох її геоморфологічних районів. Перший район — це Повчанська височина, довгий гакоподібний мис якої тягнеться з заходу з поступовим пониженням на схід у бік плавень р.Іква. Другий район — мізоцький кряж, що широкою пологою підошвою підходить зі сходу.
Між двома районами, меандровим (нині випрямленим) руслом протікала р.Іква, утворюючи широку болотисту заплаву. З півдня річка по всій протяжності омиває мис Повчанського плато, а в найвужчій, східній його частині, робить стрімкий поворот на північний захід та омиває мис з півночі. Таким чином, ця крайня частина мису, завдяки географічним особливостям та природнім перевагам здавна мала перспективу перетворитися на локальну територію компактного проживання населення.
Історія
Дубно (в Повісті временних літ – „Дубен”) – одне з найстаріших українських міст, перша згадка про яке відноситься до 1100 р. За висловом І.Крип’якевича: друге місто по господарському та культурному значенні в Луцькому князівстві у другій половині XII ст. З кінця XIV ст. в статусі сільського поселення входило до комплексу володінь роду князів Острозьких. В 1498 р. отримало статус міста від литовського князя Олександра, виклопотаного власником Дубна князем К.І.Острозьким. На цей час відбулася модернізація замку, який був перебудований з дерев’яного на кам’яний. На першу половину XVI ст. Дубно було перетворене на місто-фортецю. Цьому сприяли природні умови його розташування та побудова оборонних споруд (Луцької брами, західного та східного оборонного рубежів, кам’яної башти „1540”). Завдяки цьому Дубно увійшло в історію як місто, що не було захоплене під час татарських нападів.
Одним з найбільших принад для ворожих військ були скарби дубенського замку. На 1616 р. згідно реєстру тут була зосереджена найбільша скарбниця багатств серед усіх володінь князів Острозьких. Це пояснюється проживанням в Дубенському замку старшого сина князя В.–К.Острозького – Януша, який по смерті батька успадкував його володіння, започаткувавши в 1609 р. Острозьку або Дубенську ординацію. Центром її став дубенський замок, який з ініціативи цього ж князя був перебудований на бастіонний, що значно підвищило його обороноздатність. Це дозволило йому, як одному з небагатьох західноукраїнських замків вціліти в ході українсько-польської війни 1648–1654 рр.
Завдяки релігійній діяльності князів Острозьких Дубно в XVI ст. було одним із найбільших релігійних осередків Волині. В 1539-1566 рр. в Чеснохресному монастирі переписувалося староукраїнською мовою Четвероєвангеліє. При цьому ж монастирі 20 років залишався ігуменом Іов Желізо (пізніше – Почаєвський), який переписував книжки. Згодом тут був ігуменом Віталій - автор релігійно-повчального твору „Діоптра”.
З 1774 р. Дубно стало важливим осередком торгівлі завдяки установленню контрактових ярмарок, які відбувались до 1795 р. З цього часу воно перетворилося на місто з найбільшою єврейською громадою на Волині. В Дубні працював один із найвідоміших єврейських проповідників XVIII ст. - Я’аков бен Вольф Кранц. Прибутки від контрактів дозволили тогочасним власникам міста князям Любомирським значно розвинути його інфраструктуру. В той період було вимощено бруком вулиці, збудовано велику кількість кам’яних будинків, з’явилася перша на Волині масонська ложа під назвою „Досконала таємниця”. Зростання торгового і культурного значення Дубно призвело до перетворення його в кінці XVIII–го на початку ХІХ ст. на найбільше місто Волині.
З другої половини XVIII ст. Дубно все більше набуває рис військового містечка завдяки дислокації тут 41-го Селенгінського піхотного полку та 11-го Чугуївського уланського полку. Місто не втратило свого військового значення після поділів Речі Посполитої. В кінці ХІХ ст. поблизу міста був збудований форт-застава, який слугував важливим військовим стратегічним об’єктом Росії на кордоні з Австро-Угорщиною.
Перша згадка, назва, привілеї
Перша згадка
Дубно під старослов’янською назвою Дубен згадується в Повісті временних літ у зв’язку із князівськими міжусобицями: „…В літо 6608 (1100) брати уклали мир між собою, Святополк, Володимир, Давид, Олег в Увітичах, місяця серпня в 10-й день. І прийшов до них Давид Ігорович і сказав їм: „Нащо ви мене прикликали? Отя. У кого на мене образа?” І відповів йому Володимир: „Ти сам прислав до нас: „Хочу, браття, прийти до вас і поскаржитись за свої образи”. Так от ти прийшов і сидиш із своїми братами на одному килимі — тож чому не скаржишся, до кого із нас твоя образа?” І не відповів Давид нічого. І стали всі браття на коней; і став Святополк зі свою дружиною, а Давид і Олег зі свою нарізно один від одного. А Давид Ігорович сидів осторонь, і не підпустили його до себе, але окремо радились про Давида. І, порадившись, послали до Давида мужів своїх: Святополк – Путяту, Володимир – Орогостя і Ратибора, Давид і Олег – Торчина. Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: „От що говорять тобі браття: „Не хочемо тобі дати столу Володимирського, тому що ввігнав ніж у нас, чого не було ще в Руській землі. Але ми ж тебе хапати не будемо і якогось іншого зла не зробимо, але от що тобі даємо: іди і сідай у Божеському, в Острозі, а Дубен і Чорторийськ дає тобі Святополк…”.
Назва
Ще в ХІХ ст. існував переказ, згідно з яким в давнину на тій частині міста, де знаходиться монастир кармеліток та вулиця Паненьська (нині Шевченка) колись ріс дубовий ліс, біля якого виникло поселення Дубенка, яке потім переросло в місто. Дуже вірогідно, що в народному переказі відбиті історичні реалії, оскільки дійсно місто з такою назвою могло розвинутися в околицях дубового лісу. Поряд з цим, можливо, що укріплення городища були побудовані з дубового дерева. Загалом на Дубенщині відомо більше 30 топонімів та назв населених пунктів, які утворенні з корення „Дуб-”. Поширенність такого роду назв може також бути пов’язана не стільки з великою кількістю дубових лісів, скільки із особливим шануванням дуба давнім населенням краю.
„Дубен” – староруський прикметник короткого зразка, чоловічого роду, тому назву слід розуміти як „дубовий”. Оскільки на час літописної згадки дане поселення було вже містом, то його назву можна сприймати як „Дубовий город”, яку правильно трактувати також як „твердий”, „неприступний”, „довговічний”.
Опис
На час першої писемної згадки Дубно мало характер укріпленого городища, яке складалося з дитинця, окольного города та посадських районів. Тоді ж зі сходу та з заходу починають формуватися історичні передмістя Дубна. Старе місто розрослося на лівому березі Ікви, зайнявши витягнутий зі заходу на схід пологий мис Повчанської височини. В східному краю цього мису, очевидно, вже в Х ст. з’явилося укріплене городище. Природно-географічне положення дозволяло без надмірних зусиль уфортифікувати поселення, що дозволяє визначити його як місто-фортецю.
Надання міських привілеїв
У 1498 році князь Костянтин Іванович Острозький домігся дозволу на розбудову міста Дубна, яке дісталося йому у спадок від батька: „Село, Дубном зване, зробити містом, надати міське право, обсадити людьми і торги мати кожну п’ятницю, а ярмарок – кожного року на Спаса”. Проте як зазначав М.Теодорович в „Историко-статистическом описании церквей и приходов Волынской епархии”, у той час можна було без особливих зусиль добитися статусу міста навіть для невеличкого селища. Досить було власнику оголосити, що для захисту місцевості від „поганства татарів” він хоче у своєму маєтку власним коштом закласти замок і збудувати місто, щоб уряд, який ні про що так не турбувався, як про військовий захист краю, з охотою давав дозвіл на перейменування села в місто, заселення його ремісниками і купцями. Основним для власника було отримати дозвіл на проведення торгів і ярмарок, бо це означало „вільно в тому містечку корчми будувати і всілякі трунки: мед, пиво, горілку тримати”, тобто, шинкарювати, продавати і купувати, примножуючи свої багатства. Для отримання високого дозволу на заснування міста потрібен був замок.
В королівській грамоті Зиґмунта І від 1507 р. князю Костянтину Івановичу Острозькому про підтвердження міського статусу Дубна та надання йому магдебурзького права, монарх вживає такі слова: „…зважаючи на те, що при цьому ж місті Дубно, замок для затримання найбільш лютих ворогів, татарів і інших вибудував і устаткував (відновив) (ориг. extruxit ac instauravit)…”. В зв’язку з тим, що з 1500 до 1507 рр. князь К.І.Острозький перебував в московському полоні, замок мав бути відновлений перед поневоленням князя.
Герб, привілеї, зміни адміністративного устрою, демографічні дані
Герб, печатка
Сучасний герб міста Дубна є давній родовим гербом його власників князів Острозьких. Він також використаний на міській печатці 1640 р., що й дає історичну підставу застосовувати дане зображення як герб міста. Герб утворений поєднанням первісно двох самостійних родових гербів: лелива та остроги чи огончика. Витоки герба сягають XIVст. Герб лелива поміщений на стягу К.І.Острозького на картині „Битва під Оршею”. Як офіційний герб міста Дубна герб князів Острозьких затверджений 4 жовтня 1995 року рішенням №84 Дубенської міської Ради. Автор герба – Андрій Гречило. Він являє собою 6-ти променеву зірку у синьому полі, під нею місяць ріжками догори, над ними дуга із загостреним виступом (острога). Фігури – золоті, щит обрамований декоративним картушем та увінчаний срібною міською короною.
Прапор
Прапор Дубна було затверджено 19 червня 1998 р. рішенням №32 Дубенської міської ради.
Він представляє собою квадратне полотнище, на синьому тлі якого вертикально розташовані жовті фігури: 6-променева зірка, під нею – півмісяць, над ними – острога; від древка та з вільного краю прапор має жовті лиштви (шириною у 1/5 сторони прапора). Автор прапора – Андрій Гречило
