Кирило Григорович Розумовський (Розум), син реєстрового козака, народився на Чернігівщині у 1728 році. Він із старшим братом Олексієм дістався до Петербурга, де його брат невдовзі звернув на себе увагу майбутньої імператриці Єлизавети Петрівни й став її коханцем. У 1741 році Єлизавета заступила на троні свого батька.
У 1743 році улюбленець імператриці відрядив свого молодшого брата інкогніто у Німеччину та Францію для здобуття освіти. У Берлині Кирило навчався у відомого математика Ейлера, потім слухав лекції у Геттінгені, подорожував Францією та Італією. У 1744 році Кирило разом з братом отримав від Єлизавети титул графа. У 1745 році він повернувся до Петербурга і його через рік було призначено президентом Академії наук, “враховуючи його особливі здібності й накопичене у науках мистецтво”.
Завдяки зв'язку з Олексієм Розумовським Єлизавета була дуже прихильна до України й вирішила відновити гетьманщину. У 1747 році вона призначила на посаду гетьмана 19-річного Кирила. У 1750 році Кирила було формально обрано гетьманом на раді у Глухові. З цієї нагоди М. Ломоносов склав "Ідилію”.
З відновленням гетьманщини Україна знов отримала права автономії й російські інституції були у Гетьманщині ліквідовані. У 1754 році був виданий указ про скасування внутрішніх митних зборів і податків на кордоні України з Росією. Гетьман мешкав
у Глухові як маленький суверен. Його столиця набула європейського вигляду з французькими модами, італійською оперою й великим парком у англійському стилі, що оточував палац гетьмана. Але Розумовський більше полюбляв Петербург. Під час його тривалої відсутності Україною керувала генеральна старшина, яка поступово стала домінантною силою в Україні. Вона на свою користь скоротила права селян (1760 р.), реформувала суддівську систему (1763 р.), почала трансформуватися в українську аристократію.
Поступово Україна стала наближатися до соціально-політичної системи Польщі, де місцева влада була зосереджена у руках шляхти. У той же час старшина і гетьман спробували розширити автономію України. Кирило Розумовський бажав, щоб Україні надали право вільних зносин з іноземними державами й звільнили від участі у війнах імперії поза межами України чи на її прикордонні, але не в її інтересах. Це, природно, викликало рішучу негативну реакцію царського уряду: усі українські справи були передані з-під юрисдикції Колегії іноземних справ до Сенату, гетьману заборонили призначати полковників та вести закордонну кореспонденцію. Розумовський, наскільки це було можливо, захищав давні привілеї та права України. Він зумів збільшити жалування для козаків. У 1757 році Розумовський опікувався проектом створення українського університету у Батурині й перенесення туди своєї столиці. Але гетьманщина вже стояла на порозі знищення.
У 1762 році, після смерті Єлизавети, Розумовський брав активну участь у перевороті на користь Катерини, яка писала про нього, що “він був гарний з себе, оригінального розуму, дуже приємний у спілкуванні й розумом незрівнянно перевершував свого брата, який, одначе, був великодушніший й більш зворушливий для благодіянь”. Кирила дуже полюбляли при дворі Єлизавети, але при Катерині настали нові часи, прийшли нові люди. У 1763 році Розумовський повернувся в Україну для завершення реформ. Він мав сподівання зробити посаду гетьмана такою, що передається як спадщина його роду, й звернувся до цариці з “челобитною” з цього приводу. Але цариця дуже розсердилася і тоді ж вирішила знищити гетьманство в Україні. Розумовського викликали до Петербурга й цариця зажадала від нього прохання про відставку. Кирило довго не наважувався на цей крок, але врешті-решт погодився, і 10 листопада 1764 року царським указом гетьманство було ліквідоване. Винагороджуючи Кирила Розумовського за облишення ним посади гетьмана, Катерина II надала йому звання фельдмаршала.
За словами українського історика “правління Розумовського було для українців найбільш важким у порівнянні з його попередниками, хоча останній гетьман був найкращою людиною зі всієї низки гетьманів, що правили Україною у XVIII ст. Незважаючи на своє походження, Розумовський не знав, на що сподівається його народ, чого він від нього чекає, й безпосереднє керівництво Україною доручив старшині”. Ця оцінка діяльності Розумовського не зовсім об'єктивна, бо Україна знала ще важчі часи і ще більш невдалих, нездарних та егоїстичних керівників. Кирило Розумовський, як і його брат, відзначався шляхетністю вдачі та добрим використанням свого впливу.
Останні роки життя Кирило Розумрвський провів у Петрівсько-Розумовському під Москвою, а згодом у Батурині, де й помер у 1803 році.
Джерело:Козаки
Немає коментарів:
Дописати коментар