Михайло Грушевський: 150 років від дня народження.

Михайло Грушевський походив з родини Грушів - Грушевських, що проживала в Чигиринському повіті на Київщині. Вже за часів Богдана Хмельницького виступає військовий писар Іван Груша, „чоловік дуже освічений і розумний”, що часто бував у різних посольствах і на переговорах. Батько Михайла, Сергій Грушевський, був визначним педагогом, склав зразковий підручник церковно – слов’янської мови для школи. Він підтримував зв’язки з визначними українськими діячами і не шкодував грошей на громадські потреби. Свою приязнь до українства зумів він передати своїм дітям

Народився Михайло Грушевський 29 вересня 1866р. у  місті Хелмі. Через три роки батько пересилився на Кавказ, жив то у Ставрополі, то на Владикавказі та займався там організацією шкільництва. Батько залюбки оповідав дітям про Україну, про українські звичаї, учив їх українських пісень, приказок, розказував їм українські казки. Малий Михайло, хоч і не бачив рідної землі, вже з дитинства вчився її любити й шанувати. Ті зацікавлення надзвичайно посилилися внаслідок трьох поїздок в дитячі роки в Україну в село Сестринівка.

В гімназії Грушевський навчався в 1880-1886 роках у місті Тифлісі на Закавказзі. Належав до найкращих учнів і свого класу, і цілої гімназії. Наука давалась йому не важко, він мав багато вільного часу читати й над прочитаним роздумувати. Як сам каже, „плавав у книжному морі та впивався ним”. Особливу радість справив йому батько тим, що почав передплачувати для нього „Київську Старовину”, науковий журнал, присвячений історії й літературі України.

Скінчивши гімназію, Михайло вступив до університету св. Володимира в Києві на історико – філософський факультет. В університеті його керівником був славний український історик Володимир Антонович, під його доглядом вийшли і його перші праці з історії України. В 1887 році написав Грушевський працю про українські замки  XVI -го століття, в 1890 році вийшла велика книга „Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV в.” – і за неї дістав золоту медаль та стипендію для дальших історичних дослідів.

В 1893 році Грушевський отримав науковий ступінь магістра історії. За кілька років із молодого, хоч дуже освіченого студента, Грушевський став визначним ученим – істориком. Після закінчення університету, Грушевському запропонували викладати українську історію у Львівському університеті.

 

Тут він виступав сміливо й різко в обороні прав української мови й цим накликав на себе багато неприємностей і нападів вуличної преси. Та самою працею в університеті Грушевський не вдовольнявся. Йому до серця лежала українська наука, тому – то він почав організовувати наукове життя серед громадянства Галичини. Під редакцією Грушевського вийшло 120 книжок „Записок наукового Товариства ім. Шевченка”. Це видання розходилося не тільки серед українців, але йшло й до великих чужих бібліотек, до університетів та академій усіх культурних народів: і в Європі, і в Америці, і навіть у Австралії. Це було перше українське видання, що звернуло на Україну увагу цілого наукового світу.

В 1989 році вийшов перший том великої „Історії України – Руси”. Це була перша національна історія України. Працював Грушевський над нею ціле своє життя, але таки не зміг її закінчити. Останній, десятий том „Історії України” вийшов у світ 1936 року, вже після смерті автора. 

В 1897 році Грушевського було обрано головою наукового Товариства.  

В 1899 році Грушевський організував „Українську видавничу спілку”, що видала перед війною до 300 українських книжок. Це були твори найвизначніших українських письменників, переклади з чужих літератур, наукові твори своїх і чужих авторів.

Грушевський почав планову боротьбу проти обмежень української літератури. В 1903 році в Парижі він прочитав там курс лекцій історії України. З 1906 року в Києві починає виходити перенесений сюди „Літературно – науковий вісник”. В 1907 році в Києві Грушевського обрано головою українського наукового товариства. В той час виходить популярна історія України під назвою „Про старі часи на Україні”. В ті роки Грушевський підготував і випустив ілюстроване видання „Історії України”.

Волю дала лютнева революція. Пробудилася до самостійного життя й Україна. У Києві утворюється ”Українська Центральна Рада”. Грушевський обраний головою Центральної Ради. На посаді голови Центральної Ради Грушевський пробув тринадцять місяців. Під проводом Грушевського Центральна Рада перетворилася в перший парламент України, а він став першим президентом Української Народної Республіки. 

22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила самостійність України. Цього більшовики не могли подарувати ні її голові, ні Центральній Раді. Більшовики спрямували свою артилерію на дім Грушевського. Згоріла тоді дорогоцінна бібліотека Грушевського, згоріла його велика збірка мистецьких творів і найцінніше з усього – невидані його рукописи. 

Уряд переїхав на захід, Грушевський разом з ними. А в березні 1919 року виїхав до Галичини, пробув якийсь час у тодішній столиці Західної Області Української Народної Республіки – в Станіславові, а звідтіль до Чехословаччини й осів у Празі. 

На чужині він не міг розгорнути такої широкої діяльності, до якої звик був на Україні. Він затужив за рідною землею, що для її добра поклав стільки зусиль. Грушевський уважно приглядався до будівництва Української Радянської Республіки, і в 1924 році, одержавши дозвіл на повернення, виїхав до Києва.

У своєму улюбленому Києві він розвинув знову широку наукову працю. Став членом Всеукраїнської Академії Наук, оживив її незвичайно своїми багатими задумами та цікавими планами.   

У 1931 році Грушевський був звинувачений в антирадянській діяльності, заарештований, депортований до Москви, де жив під наглядом НКВД.. Тут він старався вести дальші історичні дослідження в московських архівах, невтомно працював, писав, хоч творів його не друкували. Помер Грушевський 25 листопада 1934 року в Кисловодську, куди поїхав на лікування. Похований у Києві.

Бібліотека підготувала книжкову виставку "Михайло Грушевський : життя і діяльність" та провела історичну годину "Титанічна постать на ниві української історіїї"

 

.