20 лютого – День Героїв Небесної Сотні.

 
Ми дякуєм вам, хлопці, за життя, 
Ми  дякуєм вам, хлопці, за свободу
Пробачте нас. Пішли ви в небуття, 

І більше не повернетесь додому…

      

     «Щорічно 20 лютого відзначаємо День Героїв Небесної Сотні. На знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України" ( Указ Президента  "Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні".)  Ще  в недалекому минулому ніхто не міг навіть подумати,  що Україну огорне полум’я війни, що батьки будуть хоронити дітей, які стояли на смерть за рідну Вкраїну.

    А розпочалося все під вечір 21 листопада. Після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС дійшло краю обурення людей. Через соціальні мережі вони стали самоорганізовуватися. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб. Сюди прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з'являтися міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.

     Цього дня з'явилась інформація про те, що небайдужі люди вийшли на «євромайдани» також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді.

     Люди вийшли на мирну акцію протесту проти рішення уряду. Вони не планували ніяких збройних сутичок. Вони просто відстоювали свої права.

     У ніч проти 30 листопада   українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін  Євромайдану в Києві. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників.  Частина людей, що втікла від Беркуту, заховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі.

                                     
                                   І пролунали гучно слова:

          "Не спи, моя рідна земля!  Прокинься, моя Україно!"

      

        І тоді вже люди в більшій кількості  вийшли на Майдани по всій Україні не просто відстоювати своє право на Євроінтеграцію,  а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає насильства, де кожна людина має захищені права.

      Це люди мирних професій: вчителі, юристи, медики, артисти і просто безробітні, юні і пожилі . Всі вони хотіли кращого майбутнього для себе та своїх дітей.  Вони  з такими "ботанічними" навичками опинитися на лінії вогню з дерев'яними щитами та палицями. Хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці розстріляли їх граючись - стріляли одному в ногу, та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого. Гинули один за одним вірні сини і дочки України і відлітали в небеса.  І дістали назву Небесної сотні. 

 

             
             А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав..

І з кров'ю перемішана сльоза....

А батько сина ще не відпускав..

             Й заплакав Бог, побачивши загін —

Спереду - сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій ,

І вчитель літній - сивий-сивий..
             І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла...
                                 Людмила Максимлюк

 

     Але Небесною сотнею все не закінчилося. Цвіт української нації втрачено на Сході України.

Навіщо вони йшли на війну? Навіщо? Адже їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути справжніми патріотами. А ставши солдатом, це не тільки вміти добре стріляти та знатися на тактиці бою. Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска.Твоя відповідальність. Тому прийшлося гідно пройти Іловайськ, Дебальцево, Донецький аеропорт, Мар’їнку і всі інші гарячі точки війни, яка все ніяк не може добігти кінця.

      Книгозбірні міста отримали в дарунок від місцевої влади  книги-памяті

«Революція Гідності. Війна». У книзі  імена Героїв Небесної Сотні та більше 80 загиблих в АТО. Серед них дубнівчани: Борис Ігор Петрович, Данілов Едуард Вініамінович, Швець Сергій Олександрович , Момотюк Дмитро Володимирович, Накидалюк Петро Іванович, Петренюк Володимир Володимирович, Гуменюк Микола Олександрович. Сюди потрібно додати ще  Діму Напрієнка , який загинув  після видання книги. 117 авторів в прозі, поезії і піснях оспівують подвиги героїв України. Низько схиляємо голови перед загиблими.

 

Спочивайте з Богом, українські солдати.

Хай вам посміхнеться небо безхмарне.

Ми будемо завши про вас пам’ятати,

Та на серці найважче загоювать рани...

Ви вже там, де янголи і Херувими –

На небі. І під вашими крилами – ми.

Не забудьмо про тих , хто так рано загинув

За свою Україну в гібридній війні.
                                                Юрій Матвійчук

Буктрейлер книги "Революція Гідності. Війна" https://www.youtube.com/watch?v=bScRFG9hdbA