Обернуся в легенду

      

145 років тому, 25 лютого 1871 року, на Волині в інтелігентній, відомій своїми волелюбними традиціями сім’ї Косачів-Драгоманових народилася дівчинка. Назвали її Ларисою. Вона взяла все краще від свого батька Петра Косача, ім’я якого знаходилось в словнику  “Діячі революційного руху в Росії ”, від своєї матері Олени Пчілки, відомої української письменниці, від свого дядька Михайла Драгоманова, від свого селянського оточення в с. Колодяжному. Але весь час вона йшла вперед, далі і вище…

Леся Українка — це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: ”В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю,проникливістю,значущістю. ”.
   Надзвичайно обдарована від природи, Леся вся була складена із суцільних захоплень. В чотири роки вона вже читала. Перший літературний твір Лесі, вірш “Надія ”, був написаний, коли їй ішов лише дев'ятий рік

З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.

Ще одне захоплення Лесі – народні пісні. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

Десятилітня дитина застудила ноги на Водохреще - було це в січні 1881 року, простояла на льоду всю церемонію. І через два роки все це відгукнулося. Спочатку туберкульоз лівої руки, потім ноги, легень і, врешті  нирок та шлунку. Хвороба та скалічена хірургією рука позбавили Лесю можливості стати піаністкою.                                     

Любов Пшенична, поетеса.

                Рояль

А він говорить… Боже мій, говорить!

Забутий Лесин стомлений рояль.

Та хто ж повторить, хто ж повторить

Ту світлу муку, той пречистий жаль.

Хто зрозуміє, як мовчать дерева,

Коли гуркоче грім удалині?

І як звучить сопілка  Лукашева,

І крає душу. Лесі.  І мені.

                                     Л. Пшенична.

Коли Лесі виповнюється 13 ро­ків, вона вже по-справжньому стає до літе­ратурної праці . Її поезії з'являються в друкові. Друкувати українські твори тоді було дуже й дуже важко, майже неможливо. Не було тоді в нас жодного українського журналу або га­зети. Отож Лесі довелося посилати вірші за кордон - у Галичину, що належала до Австро-Угорщини. Там у львівському журналі «Зоря» за допомогою Івана Франка та інших діячів української культури вірші юної поетеси за підписом Леся Українка, вперше побачили світ.

Перша книжка поетеси "На крилах пісень" побачила світ у 1893 році. Про неї заговорили по всій Україні. Іван Франко, висловлюючи загальну думку про поетичний хист Лесі сказав, що від часу Шевченкового "Заповіту" Україна не чула такого гарячого поетичного слова, як з уст слабосилої хворої дівчини.

Галина Мосійчук, композитор і виконавиця пїсень.

На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
"Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті".
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки,
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки,
Скажу я: "Разом плачмо, брате мій!"
З його плачем я спів з'єднаю свій.
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий?
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!

Драматична поема Лесі Українки "Одержима" належить до тих виняткових десяти відсотків, що народжуються всупереч очікуваного - поза канонами та приписами, не керуючись логікою здорового глузду. А саме: на хвилі найбільшого піднесення чи найбільшого розпачу кохання.

Павлосюк Вікторія, коледж культури і мистецтв та Олексійовець(Крейч) Сергій, педколедж.

В тім, Лесина "Одержима" - виняток серед винятків. Адже за цим твором стоїть доля кохання, про яке мало сказати словами Олександра Олеся: "З журбою радість обнялась". Безмірне щастя й безмірний відчай зрослися в ньому як сіамські близнюки.

"Одержима" написана 18 січня 1901 року в Мінську, в домі пані Нарейко на розі Михайловської і Широкої, біля ліжка вмираючого Мержинського. 32 сторінки рукопису, почерком стрімким і летючим, твір, що його потім Франко назве шедевром, - як це можна було написати за одну ніч, в стані тяжкого стресу, нервової, вичерпності і фізичної втоми!? Чи це була концентрація всіх духовних сил в екстремальних умовах? Чи саме в ту безсонну зимову ніч стався раптовий напад натхнення, так довго заблокованого перед тим навалою сумних невідкладних клопотів?

    Не можна без глибокого жалю читати її листи тих часів, не можна без болю читати лірику, присвячену Сергію Мержинському.

Ліна Вовк , бібліотека-філія №1.

«Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію, і ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, - вона тремтить, як струна, - все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, - ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни... Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди? Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми? Мій друже, мій друже, невже я одиноко згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди! Візьми мене з собою... Ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже... Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій порятунок. О, рятуй мене, любий! І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.»

                                                                                                             
    Печаль долі Мержинського була в тому, що завжди оточений друзями, в згасанні своєму     він залишився самотнім, друзі про нього не дбали, він почував себе забутим. "Скільки каміння було кинуто ї  скільки проповідей виголошено! І як небагато зроблено для допомоги і підтримки!", - писала Леся Українка в листі до В.Г.Крижанівської - Тучанської. Яку ж гіркоту, який жаль до його друзів мала відчувати вона - єдина хто не покинув його!» 

Людмила Згоран, коледж культури і мистецтв.

               

Стан здоров'я набував загрозливого характеру. Було вирішено поїхати до Грузії. В кінці 1903 року вона відпливла з Одеси. Її супутником став Климентій Квітка, в майбутньому - супутник до кінця життя.

Наталія Бондарчук та Ірина Драганчук, коледж культури і мистецтв.

Якщо приреченій на смерть поетесі Грузія подарувала цілих десять років життя, то це означає, що світова література не втратила такі шедеври, як "Лісова пісня", "Осіння казка", "Руфін і Прісцілла", "Адвокат Мартін", "Камінний господар". Адже переважна більшість блискучої Лесиної драматургії, була створена саме в Грузії.
Помирала мужня Леся , як і належить бійцеві на передовій: раніше ніж упасти, підстрелений робить крок вперед... Попеліючи від високої температури, задихаючись, диктувала план своєї так і не завершеної драми.
Траурною датою українського календаря стало 1 серпня 1813 року - в Сурамі, в Грузії померла Лариса Петрівна Косач.

Іванна Чернобай та Іван Сокол, міський будинок культури.

     В міській центральній бібліотеці та виховній колонії пройшли заходи , присвячені 145-й
річниці від дня народження поетеси. Активну участь у їх проведені прийняли представники влади міста, працівники закладів культури , студенти коледжу культури і мистецтв, письменники, учні ЗОШ №6, працівники виховної колонії, гості.

Учасники заходу.

Присутні на заході.

Марія Романюк, міська центральна бібліотека.

Олександр Кравчук та Марина Пекарська, виховна колонія.