Ярина Галицька «Соло для самотньої скрипки». Презентація книги.

          

          «Ірина Козловська  (пізніше – Пожар) вибрала собі яскравий і звучний псевдонім : Ярина Галицька. Чому Ярина? Тому, що в тому імені дзвеніли мечі русичів і зеленіла  весняна  ярина, а Бог сипав пригорщі променів на розбуджену землю, на зело і тварин. А також – на очікуючих людей. Чому Галицька? А якою ж іще бути, коли народилась на Бродівщині, у колишніх володіннях князя Данила Галицького, точніше – на Підкаменщині, у мальовничому селі Паньківці», - пише у передмові до книги Любов Пшенична.

            Батьки Іринки були переселенці з Холмщини. Великих статків надбати не вдавалося , тому  дуже переживали за тендітну та хворобливу донечку. Порадили їй поступати до медучилища. У 1972 році вона закінчила Дубенське медичне училище.  Далі вчитись змоги не мала , самотужки ростила сина, після невдалого заміжжя, тому пішла працювати медсестрою. А між домашніми клопотами і роботою писала оповідання та вірші, мрійливі, незвичні, філософські, які спочатку далеко ховала від усіх. Лікувала хворих не тільки ліками, але й добрим словом. Намагалася збагнути таїнство хвороб, звідки тягнеться їх корінь, що призводить до такого стану людину.

            У березні 2006 року Ярина Галицька залишила цей світ і перейшла у вічність. Книга «Соло для самотньої скрипки» присвячена десятиріччю з дня смерті автора.

            «Любов - понад усе!» - любила повторювати Ірина Козловська. Тому її  твори пронизані любов’ю, щирістю, добротою, глибоким сумом і роздумами про вічність. Вірші  із книг  "Три ключі", "Я - хризантема"  вже давно відомі читачам, навіть на деякі тексти написані чудові пісні. А книга "Соло для самотньої скрипки" - це проза, яка тільки побачила світ

Любов Пшенична.

.

            У міській центральній бібліотеці презентувала книгу і представляла творчий доробок автора  її колега по перу і подруга Любов Пшенична, відповідальний секретар Дубенської організації Національної Спілки письменників України та працівники бібліотеки Марія Романюк і Людмила Рутковська.  А Лариса Панчук , найближча подруга і колега по роботі,  розповіла про Ірину Козловську  як найвідданішого товариша, найближчу людину, чудову жінку і вимогливого та справедливого медпрацівника, яка щиро вболівала за кожного пацієнта. Вміла розмовляти не тільки з хворими, але навіть із квітами.

Лариса Панчук.

Людмила Рутковська і Марія Романюк.