Андрію Малишку - 105.

Поети вмирають, як птиці, –

В польоті, у небі мрій…

Тому, мабуть, сниться і сниться

Жайвором в небі Андрій...

 

Поети – це скарби народні – 

Не лірики, ні! Сурмачі!

І линуть в майбутнє сьогодні

Пісень його дивні ключі.

                           (Микола Нагнибіда)

Так  воістину стали  народними в найповнішому розумінні цього слова

Малишкові пісні. І насамперед це – «Пісня про рушник», яку народ

усе-таки називає по-своєму, любовно, «Рідна мати моя…» – гідний пам’ятник

Вкраїнській Матері, який вдячний син звів на віки вічні. 

АндрійСамійлович Малишко  залишив нам багато віршів, які увійшли до збірок:

«Батьківщина» (1936), «Лірика» (1938), «З книги життя» (1938), «Народження

синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди» (1940), «Березень

(1940), «Зореві дні» (1940), «Жайворонки» (1940).  він написав поеми"Трипілля",

«Ярина», «Кармалюк». За своє життя поет видав близько сорока збірок. Не всі

вони мають однакову художню цінність. Але найголовніше те, що в українську

літературу Андрій Малишко увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже

давно сприймаються як народні.

Народився Андрій Малишко 14 листопада 1912 року в селі Обухові Київської

області, в родині шевця.Його дитинство було нужденне, але освітлене родинною

злагодою і материнською ласкою, наукою шляхетних вчителів.

У 1927 р., закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської

медичної профшколи.А в 1932 р. Андрій Малишко закінчує Київський Інститут

народної освіти, їде на Житомирщину, і працює вчителем літератури в м.

Овручі. Згодом, після служби в армії, з 1935 р. він працює журналістом у м.

Харкові в газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі

«Молодий більшовик».

Сформувався Андрій Малишко як поет в роки Другої Світової війни. Писав

вірші, балади, героїчні пісні й ліричні сповіді, але пісню любив із самого

дитинства, ніколи з нею не розлучався, саме вона надихала його на створення

поезій, які він часто писав, уже вчуваючи чарівну мелодію.

Свої перші пісні поет написав на пропозицію Олександра Довженка ще в період

ранньої творчості до кінофільму «Щорс», зокрема пісню «Гей, за Десною люди

еселі.»Малишко співпрацював з композиторами Левом Ревуцьким, Пилипом

Козицьким, Олександром Білашем, Сергієм Козаком, Андрієм Штогаренком,

Михайлом Вериківським. Але особливо плідною, починаючи з 1949 року, була

співпраця з Платоном Іларіоновичем Майбородою. Вони спільно написали

понад 30 пісень, котрі полюбились слухачеві, зокрема: «Київський вальс», «Ми

підем, де трави похилі», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Вчителько моя»,

«Журавлі», «Пісня про рушник», «Білі каштани» та інші.

Уся пісенна спадщина поета є надзвичайно багатогранною. Їй притаманний

глибокий ліризм в оспівування найсвітлішого почуття – кохання, живої краси

рідного краю, його природи, філософські узагальнення та глибокі роздуми над 

людською долею.

У 1944 – 1974 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». Був депутатом Верховної Ради УРСР.  У 1946 році поет, як член делегації українських діячів культури, побував у США та Канаді. Останні 15 років свого життя поет прожив у шлюбі з відомою поетесою Любов’ю Забаштою в Кончі-Озерній. За вісім днів до смерті тяжко хворий поет в лікарні пише свій останній вірш «Чому, сказати, й сам не знаю», котрий живе в народі як пісня «Стежина».
Помер Андрій Самійлович Малишко 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ і його скроні, як і його останні вірші, були молодими. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

В міській центральній бібліотеці відбувся літературний вечір “Андрій Самійлович Малишко: рушник його долі” до відзначення 105-річчя з дня народження письменника.  На вечорі  звучали  пісні на вірші Андрія Малишка: “Стежина”, “Вчителько моя”, “Ми підем, де трави похилі”, “Білі каштани”, “Київський вальс”. Працівники бібліотеки підготували книжкову виставку “Андрій Малишко в серцях українців”, декламували вірші, демонстрували