Тадеуш Чацький – одна з тих особистостей польської історії, яку шанують донині. Поляки розуміють, що без Тадеуша Чацького – реформатора польської освіти кінця XVIII століття – говорити про теперішню Польщу було б важко. Для українців це насамперед засновник Кременецького ліцею, який став основою Київського університету святого Володимира – нинішнього Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Волинську гімназію у Жимтомирі (на її базі створено Хитомирський державний університет ім. Івана Франка)
Чачький Тадеуш (пол. Tadeusz Czacki; 28 серпня 1765 — 8 лютого 1813) —
історик, економічний та освітній діяч, автор праць з історії, права та
статистики, бібліофіл.
Представник
шляхетського роду Чацьких гербу Свинка. Народився у Порицьку, Волинське
воєводство, Річ Посполита. Син коронного підчашого Фелікса Чацького. Останній
негородовий староста новгород-сіверський (1786—1792). Співзасновник Вищої
Волинської гімназії, на основі якої планувалося створити
університет (з 1819 року — Кременецький ліцей). Зібрав велику Порицьку
бібліотеку. Помер у Дубно, Волинська губернія, Російська імперія. Похований у
Порицьку.
Давній польський рід Чацьких походив із
селища Чач Косцянського повіту. Шляхетство Чацькі отримали 1545 р. Засновником
волинської лінії роду був прадід Тадеуша – хорунжий Войцех Станіслав, який
“здібностями своїми та розумом, як і рукою лицарською, у гетьмана С.
Яблоновського був у перших респектах”.
1673 р. Войцех відзначився в битві під Хотином. Згодом, одружившись у 1694 р. із Катажиною Захаровською, він став власником містечка П6-рицьк Володимирського повіту (нині с.Павлівка в Іваничівському р-ні Волинської обл.), яке було частиною посагу його дружини. Їх старший син – Міхал Геронім (єдиний сенатор у родині) – був дідом Тадеуша
Тадеуш Чацький народився 28 серпня 1765
р. у Порицьку, ставши четвертою і наймолодшою дитиною у сім’ї. Мати, Катажина з
Малаховських, померла, коли йому було всього три роки. Батько, Щенсни Чацький,
«один із найпопулярніших людей того часу, побожний до фанатизму і водночас
пристрасний прихильник шляхетських традицій», за агітацію проти запровадження в
Польщі рівних прав для іновірців п’ять років перебував під домашнім арештом у
Бродах.
Сестри Розалія й Антоніна провели цей
складний час в Угорщині під опікою їхнього родича Міхала Вельгорського, а
малолітній Тадеуш і його брат Міхал — у домі стрия Францішка у Гданську.
Імовірно тоді ж розпочалося їх навчання. Першими наставниками були єзуїт Ф.
Гродзицький, колишній учитель їхнього батька у Львівському колегіумі, та М.
Гербер, викладач німецької мови.
Т. Чацький здобув досить ґрунтовну
домашню освіту з класичної літератури, права, латини, німецької та французької
мов. Він, не навчаючись у жодному університеті, лише завдяки наполегливій праці
й бажанню став одним із найосвіченіших людей того часу.
Завдяки родинним зв’язкам при дворі короля, Чацького прийняли помічником до Коронного надвірного суду, а також залучили до роботи у Варшавському архіві. У цей час юнак продовжував студіювати право, вивчати історію та основи політики.
Значним успіхом у просуванні по службі було призначення Чацького членом фінансової комісії, завданням якої був контроль над митницею, торгівлею та промисловістю. Умовами перебування на посаді такого рівня була приналежність до шляхетського стану землевласників та віковий ценз понад 23 роки. Чацький на той час не досяг такого віку, але його особисті чесноти переважили.
Авторитет Чацького настільки стрімко зростав, що від фінансової комісії його було делеговано до сейму, де він повсякчас відстоював реформаторські ідеї, що стосувались економічних перетворень у країні. Він наполягав на необхідності набуття та вдосконалення знань талановитою молоддю у кращих європейських університетах. Він власним коштом оплачував студентам навчання за кордоном, прагнучи перетворень на польських землях за рахунок ентузіазму та наполегливості молодих, обдарованих та освічених поляків.
Здійснюючи ревізії доріг, Чацький багато подорожував територією Польщі і захопився складанням гідрографічних карт, користь від яких він вбачав не лише для науки, але й розвитку судноплавства. Він наполягав на розбудові річкового та морського торгівельного флоту, і вважав неподобством не використовувати ресурс, який «природа надає країні для її розвитку та процвітання».
Хист підприємця підштовхнув Чацького отримати дозвіл на проведення ярмарків. Згодом разом з товаришами він заснував торгівельну судноплавну компанію, яка займалася продажем подільського зерна. На спеціальних суднах збіжжя транспортували до Одеського порту, звідки морем переправляли на європейські ринки.
Водночас Чацький займався громадською, просвітницькою, доброчинною діяльністю та не полишав колекціонування старожитностей. Він продовжував поповнювати власну бібліотеку рідкісними виданнями, здійснював історичні дослідження. У 1800 р. за його сприяння було утворено Варшавське товариство приятелів наук для збереження польської мови. Діяльність Чацького розгорталась на тлі трьох поділів Польщі між Пруссією, Австрією та Росією. Після останнього поділу 1795 р. держава Річ Посполита припинила своє існування, тож перед польською інтелігенцією постало завдання збереження ідентичності в умовах існування у складі інших держав.
Досягненням його життя було створення Кременецького Ліцею (1805). У 1803 р. Т. Чацький погодився на посаду візитатора (інспектора) шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній. Необхідно було заснувати якомога більше парафіяльних шкіл, збільшити кількість повітових училищ, знайти здібних учителів, оновити і привести у відповідність до тогочасних вимог систему викладання, забезпечити гідні умови проживання наставникам, полегшити навчання дітям із незаможних родин і заснувати у краї такий навчальний заклад, де б усі охочі могли здобути вищу освіту.
Від початку діяльності на новій посаді
Т. Чацький уже мав чимало недоброзичливців. Однак усе пояснювалося рішучістю й
безкомпромісністю візитатора при виявленні різних неподобств. Так, у Вінниці Т.
Чацький без вагань звільнив директора школи «як злочинця», а під час перевірки
ніколи в Кам’янці-Подільському він побачив там викладачів і учнів, яких, за
його словами, «могли створити тільки глупство та злочин».
Разом із Г. Коллонтаєм Т. Чацький
підготував «Проект гімназій у Волинській та інших губерніях для хлопчиків і
дівчат», «Проект Волинської гімназії та всіх інших шкіл, що будуть створені у
Волинській губернії», а також написав доповідь «Про загальний стан освіти у
Волинській губернії та центри поширення наук».
Проте
головні зусилля Т. Чацького були скеровані на відкриття гімназії у Кременці.
Вибір під новий навчальний заклад Кременця був обумовлений зручним географічним
розташуванням, низькими цінами на продукти харчування й будівельні матеріали та
наявністю відповідних капітальних споруд.
29
липня 1805 р. імператор Олександр І висловив йому подяку за старанність у справі
заснування гімназії.
Навчальні корпуси розмістилися у величних будівлях колишнього єзуїтського колегіуму, зведених у 1731 — 1753 рр. у стилі пізнього бароко архітектором П.Гіжицьким. 1 жовтня 1805 р. відбулося відкриття гімназії. Від 6-ї до 7-ї годин ранку били костельні дзвони у супроводі гарматного салюту.
Хоча
спочатку й бракувало викладачів та підручників, ще не було бібліотеки, друкарні і ботанічного
саду — справи все ж ішли вгору. Уже
протягом першого навчального року кількість учнів досягла 280.
Розпорядок дня, шкільний статут,
запроваджений учнівський суд, ретельний підбір викладачів, організація
навчального процесу та особисті зусилля опікуна гімназії створили умови для
систематичного навчання. Вільними від науки були тільки дні карнавалу і свят.
Запізнення до школи без поважних причин могло мати наслідком відрахування.
Учням заборонялося все, що відволікало
від навчання. Не дозволялось утримувати котів, собак, птахів, і навіть грати у
шашки. Аби статки батьків не впливали на відносини між учнями, Т. Чацький
застерігав, що «не вважатиме за доброго учня» того, кого помітить у розкішному
вбранні з дорогого сукна. Водночас вихованців усіляко заохочували до науки. За
успіхи в навчанні вручалися похвальні листи, кращих учнів відзначали срібними
медалями, а найкращих — золотими.
Уже за кілька років після відкриття про
Кременецьку гімназію заговорили навіть в Австрії та Пруссії. Подібної гімназії
на той час не було більше ніде в Російській імперії. За короткий час Т.
Чацькому вдалося створити зразковий навчально-виховний заклад, який із легкої
руки міністра П. Завадовського отримав назву «волинських Афін». Про
популярність гімназії свідчило постійне збільшення кількості вихованців: 1806
р. їх було 422, 1810 р. — 612, а 1812 р. — 69 336.
Невеличкий Кременець ожив, став центром
не тільки освіти, а й громадського, інтелектуального і культурного життя. У
колі польських аристократичних родин стало модним проводити зими не в Парижі, а
у Кременці.
У гімназії діяли наукові й учнівські
товариства, літературний клуб. Багато відомих у краї родин оселилося у Кременці
тільки задля того, аби їхні діти змогли здобути тут освіту. Поряд зі своїм
дітищем у скромному будинку жив і Т. Чацький.
Пам'тник Тадеушу Чацькому у Кременці.
Неповторну
атмосферу гімназії створював інтернаціональний колектив талановитих педагогів і
вчених: перший її директор Ю. Чех, И. Лелевель, А. Міцкевич (брат поета Адама Міцкевича), Г.
Гречина, А. Лідль, А. Фелінський, Е. Словацький (батько Юліуша
Словацького), брати Ярковські, А.
Осінський та ін.
Першою
знаменитістю «волинських Афін» був австрійський дворянин, член кількох наукових
товариств, доктор медицини і ботанік Віллібальд Бессер. Саме завдяки його зусиллям закладений
майстром-садівником Діонісієм
Макклером ботанічний сад став візитною
карткою Кременця.
Про масштабність діяльності В. Бессера
можуть, наприклад, свідчити витрати гімназії на ботанічну, кореспонденцію, які
1812 р. склали 75 руб. У цій флористичній оазі зростало 12 тис. видів рослин,
серед яких були і тропічні.
При Кременецькій гімназії діяли
друкарня, астрономічна обсерваторія, метеорологічна станція. У гімназійних
колекціях зберігалися живописні полотна Рубенса, Рафаеля, Гвідо Рені, Леонардо да
Вінчі. Цінну мінералогічну колекцію передав Г. Коллонтай. Особливою гордістю
школи Т. Чацького була бібліотека, основу якої складало зібрання книг
Станіслава Августа Понятовського (15 680 томів).
Найцінніші інкунабули і 2 246 томів
подарувала гімназії княгиня Т. Сапега. Раритетами кременецької книгозбірні були
Острозька Біблія, «De officiis et paradoxa» Цицерона (1465), Литовський статут
(1588). Окрім польських і російських, книгозбірня отримувала 9 періодичних
видань із Франції, 5 — з Німеччини, 1 — з Англії.
Проте, чи не жоден рік не обходився без
підозр у зловживаннях, скарг і доносів. Так, у січні 1807 р. тодішній київський
військовий генерал-губернатор М. Кутузов запідозрив візитатора у симпатіях до
Наполеона, від якого двома роками раніше зазнав нищівної поразки під
Аустерліцем. Відтак, він «порадив» йому «для уникнення підозр» виїхати до
Харкова для перевірки тамтешнього університету.
Т. Чацький прибув на Слобожанщину, де,
слід зазначити, на нього ніхто не чекав. Тоді він листовно звернувся до імператора
з проханням розібратися в його справі. Підозрюваному веліли прибути під
охороною до столиці, де вже було створено комісію для розслідування його
діяльності.
Пояснення довелося давати міністрові внутрішніх справ В. Кочубею, міністрові юстиції П. Лопухіну і таємному радникові імператора М. Новосильцеву. Справу було «знищено» особистим рішенням Олександра І, який запевнив Т. Чацького у своїй особистій прихильності, підтвердив його заслуги в «поширенні народної освіти» і висловив надію, що він «новими справами примножить користь для краю».
Самодержець запропонував візитаторові
крісло сенатора, посаду віце-міністра народної освіти та висловив бажання
нагородити його орденом Св. Анни. Від усіх пропозицій Т. Чацький відмовився,
попросивши натомість, як про найбільшу ласку, аби імператор підписав указ про
парафіяльні школи, який мав затвердити підготовлений ним і Г. Коллонтаєм
проект. Нарешті через два місяці після від’їзду до Харкова Т. Чацький
повернувся до Кременця.
27 липня 1807 р. надійшов указ про
відкриття шкіл землемірів і «практичної механіки», які розмістили у приміщеннях
василіанського монастиря, що також перейшов у власність гімназії. Вихованці цих
шкіл навчалися і проживали за рахунок гімназії та особливих фундушів (фондів).
Окрім цього, було засновано конвікт
(інтернат) для бідних. На проживання, опалення, освітлення, триразове
харчування, репетиторство та медикаменти для кожного учня гімназії залежно від
статків родини щорічно виділялося від 22 до 62 руб 50 коп.
Намагаючись перетворити Кременець на
центр освіти трьох губерній, Т. Чацький планував заснувати в місті хірургічне,
акушерське, ветеринарне училища, а також школу гувернанток, училища
землеробства та садівництва. Проте, він встиг заснувати тільки школи
садівництва та сільських вчителів.
У вересні 1810 р., згідно з найвищим
розпорядженням, у Житомирі було створено спеціальну комісію для вивчення таких
питань: чи відповідає «викладання наук» попереднім сподіванням; чи правильно
використовуються кошти; чи зручно розміщено навчальний заклад? У своєму
поясненні Т. Чацький відповів на всі питання, що цікавили комісію, і
обгрунтував витрати, відтак, обвинувачення були зняті.
Настав 1812 рік, виникли нові
звинувачення, украй загострилися стосунки з волинським губернатором М.
Комбурлеєм, який був головним недоброзичливцем візитатора.
Довелося докласти немало зусиль, аби
зберегти колекції і бібліотеку та не допустити їх перевезення до
Харкова. З грудня 1812 р. до Кременця надійшло повідомлення, що імператор
дозволив залишити гімназію на тому ж місці.
На початку 1813 р. Т. Чацький, отримавши звістку про приїзд в округ князя А. Чарторийського, виїхав на зустріч із ним у Дубно. Там він раптово захворів і 8 лютого помер. Уже 9 лютого делегація викладачів гімназії звернулася до його дружини з проханням дозволити поховати серце її чоловіка в гімназійному костелі.
Незабаром серце засновника навчального
закладу було поховане біля вівтаря в урні з написом: «Де скарб твій, там і
серце твоє» («Ubi thesaurus, ibi et cortuum»). Тіло ж небіжчика, згідно з його
волею, знайшло вічний спокій у рідному Порицьку.
Усе своє майно Т. Чацький заповів дітям.
Однак виявилося, що, попри високий суспільний статус, активну громадську
діяльність і щедрі пожертви для гімназії, власні його справи були цілком
занедбані. Майже всю свою платню він віддавав на потреби гімназії, тож після
його смерті родина опинилася у борговій скруті.
Князь А. Чарторийський звернувся до
повітових маршалків із проханням допомогти Чацьким, відтак, сімейству видатного
земляка не довелося жебракувати. Допомогла й сестра померлого — власниця
Дунаєвець на Поділлі Антоніна Красінська, яка передала родині брата понад 14
тис. руб.
Кременецька гімназія — апогей діяльності
Т. Чацького. При відзначенні четвертої річниці з дня відкриття гімназії
(1809) весь її колектив одностайно підтримав ініціативу князя А. Чарторийського
про встановлення у залі гімназійної бібліотеки мармурового погруддя засновника
навчального закладу та вручення йому пам’ятної золотої медалі з написом: «На
пам’ять від вдячних волинських громадян».
У 1818 р. учень професора В. Бессера А.
Анджейовський назвав відкритий ним новий вид рослин на честь Т. Чацького —
Czackia. Жалобні заходи в гімназії у пам’ять її засновника проводились щороку
(навіть у Парижі, де волею долі у 1850-х рр. опинилися деякі вдячні випускники
кременецької alma mater).
Однією з кращих польських праць, присвячених історії Кременецького ліцею, є книга Міхала Роллє "Афіни Волинські". Вона прослідковує шлях навчального закладу на тлі історії Східної Європи і є фактично нарисом історії польської освіти на Правобережній Україні. Діяльність Кременецького ліцею об'єктивно сприяла відродженню польської державності і стала символом українсько-польського кульутрного єднання. Книга на польській мові, але має переднє слово кандидата історичних наук Віктора Короткого українською мовою, яке є хорошою характеристикою видяння.
Афіни Волинські [Текст] : нарис з історії освіти у Польщі / М. Роллє. - Репр. відтворення вид. 1923 р. - К. : Либідь, 2007. - 309 с. - ISBN 978-966-06-0475-9
Немає коментарів:
Дописати коментар