Пам'ять
— нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни.
Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся
від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. Немає
страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду. А так вмирала майже вся
Україна.
В
Україні не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних
людей зійшло в могилу з квітня 1932 по
листопад 1933 років. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500
днів, в Україні загинуло мільйони людей –
старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів…
Щорічно
в четверту суботу листопада ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933
років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які
примушують стискатися людські серця. Сьогодні – час очищення і ми починаємо
осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа,
розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити
архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію.
Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Немає коментарів:
Дописати коментар