Свято мови у виховній колонії.

        21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.

     Заснування Дня рідної мови має велике значення, адже за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченням науковців, необхідно, щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей.

      

     Історія цього свята йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які мали зухвальство виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою, після визвольної війни, в 1971 році, східна частина Пакистану відокремилась в незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою.

     В Україні цей день відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних менши.

   Майбутні бібліотекарі, студентки Дубенського коледжу культури і мистецтв, які проходять практику в міській бібліотеці, Наталя Туринська  та Кристина Даниш  спільно із культпрацівниками та вихованцями  виховної колонії пілготували і провели свято мови "Мово, українська - мово, материнська..."  Прозвучали вірші, легенди  та пісні про Україну, мову та рідну маму.

                Материнська ніжна мово!

                Мово сили й простоти, —

                Гей, яка ж прекрасна Ти!

                Перше слово — крик любові,

                Сміх і радість немовляти —

                Неповторне слово «Мати» —

                Про життя найперше слово...

                Друге слово — гімн величний,

                Грім звитяг і клекіт орлій, —

                Звук «Вітчизни» неповторний

                І простий, і предковічний...

                Ну, а третє слово — «Мила»

                Буря крові, пісня рвійна

                І така, як пах любистку,

                І така, як мрійка мрійна...

                Перейшов усі світи я —

                Є прекрасних мов багато,

                Але першою, як Мати,      

                Серед мов одна лиш ти є.

                Ти велична і проста.

                Ти стара і вічно нова.

                Ти могутня, рідна мово!

                Мово — пісня колискова.

                Мово — матері уста.                      

                                                І. Багряний